56.

Будимир почувався бевзем. Не знаходив собі місця. Найняв цілу бригаду приватних детективів — нічого. Жадана наче крізь землю провалилася. Так не могло бути!

Де ж та клята дівка ділася?.. Вона ламає йому всі плани! Досить того, що сам не скористається її мозком, так ще й через бовдура Джона є реальний шанс позбутися всього. Вкупі з життям… Якщо той імпортний баран Джон не блефує…

Що за ахінея! Тур уже згоден пожертвувати Жаданою заради справи, але де вона?.. А завтра буде клієнт. О сімнадцять нуль-нуль…

У кабінеті запахло мерцем. Повітря з переляку загубило кисень.

Постукав нервово Гордій. Раз, другий… Будимир мовчав. Не хотів нікого бачити… Двері відчинилися. На рамі розп’явся Гордій і тримав відчайдушну оборону. Покарання марно не минуло. Знав, що стереже свій достаток.

Напролом до Будимира міг перти хіба один чоловік.

— До вас пан Брейн… — видихнув Гордій не обертаючись. У приймальні лаявся Джон. Декількома мовами водночас.

— Впусти, — здався Будимир. А що мав робити?..

Гордій полегшено видихнув. Ще не встиг притулитися до стіни, як його змів зі шляху Брейн. Секретар гепнувся об одвірок і, відбившись від нього, мов м’ячик, вилетів з кабінету шефа від гріха подалі. Завбачливо гримнув за собою дверима. Хай там хоч горлянки однин одному перегризуть — йому цього бачити не треба. Збоченці перевчені. Щось останнім часом вони поділити не можуть!.. Штурпаки! Та того, що кожен з них має (і це лишень те, що секретар знає!), Гордієві вистачило б на сто шикарних життів!.. Чому Бог так недбало розподіляє блага, га?..

Джон влетів до кабінету червоний, як забута на вогні пательня. «Ото би дістав зараз шикарного інсульту, на одну проблему було б менше…» — подумав Тур Левович. Ураз йому закортіло запінити компаньйона вогнегасником. Стримався.

— Уявляєш?.. — Джон не міг заспокоїтися. — Твоє опудало мене не впускало!.. Чуперадло! Вижени його!..

— Я казав йому нікого не впускати, — спокійно пояснив Будимир, наголошуючи на «я».

— Я — то не є нікого! — заперечив компаньйон. — Я — то є ти!.. Забув?

— Він не знав…

— То скажи йому!

— Гаразд…

Тур вирішив розрядити обстановку. Зараз демонструвати Джонові, що його візит, як набіг орди, — нерозумно. Особливо після відчайдушної оборони дверей секретарем. Гордість гонористого Джона заробила  по пиці добряче. І не могла вспокоїтись. А була вона мстивою.

— Ти як танк, компаньйоне! — похвалив Брейна Будимир.

— Повір, друже, я навіть на мізинця не використав своїх потужностей. А то би розчавив твого опудала, як таргана…

— Вірю…

Джон віддихався від злості. До нього знову повернувся гарний настрій. А може, він його одягнув, як маску?.. Менше з тим…

— Я прийшов узгодити завтрашню вкрай важливу процедуру, — сказав Джон. Повісив на стелі жирну паузу. — Треба це питання закрити, забути і знову зажити вільно, легко і без проблем.

— А що тут узгоджувати, якщо ти сам за всіх усе вирішив?..

— І приніс гарний аванс...

Будимир усміхнувся. Як поступатися, то за гроші. А вони в кмітливих руках з мудрою головою — мають владу більшу, ніж імператор.

— Бачу, ти зрозумів, що я вирішив пожертвувати заради справи племінницею…

— А які є ще варіанти, компаньйоне?.. Ти ж не самогубець, еге ж?..

— У тому то й справа. Ти мене поставив у таке становище, що… — вирвався черговий докір у Тура.

— Я вже просив вибачення, друже, — не дав розвинути осуд Будимирові Брейн. — І ще раз кажу: вибач… Більше такого не буде…

— Більше взагалі може не бути, — кинув Будимир. — Я маю на увазі експерименти.

Джон насупився.

— Ти що, серйозно думаєш задавити нашу курочку?.. — дивувався. — Коли вона почала нести золоті яйця?.. Ми ж тільки почали!.. Рік-два — тоді на пенсію. Заслужену і багату пенсію… Відриватися на повну!..

— Молися, щоб нам не довелося відриватися на нарах!.. І щоб нам там дещо не повідривали…

— З таким настроєм України не збудуєш, — мовив розчаровано Джон. — Звідки такий песимізм?.. Через дівку?.. Перестань. Я же знаю, що вона сама по собі для тебе не має ніякої цінності. А якщо ти хотів її приховати, щоб заробити самому, так вибач!.. По-перше, це непорядно з твого боку. А по-друге, половина, яку ти отримаєш за мого клієнта, фантастична! Такої суми самотужки ти б не виручив навіть з десяти племінниць!..

— Не лицемір…

— Я кажу правду. Бо ми партнери… І не здумай дрейфити! Вище ніс, компаньйоне!.. Наш зоряний час починається завтра о сімнадцять нуль-нуль!.. Пам’ятай!..

Джон пішов, залишивши після себе мрії, до яких було дальше, ніж до неба. Але він цього не знав… Нехай подякує Будимиру, що подарував йому ще одну щасливу ніч. Можливо, останню в його житті…

Де ж ця дівка?..