48.

Будимир узяв себе в руки. Сидів у літаку зі серйозним наміром битися на смерть. За себе. А за кого ще битися у цьому житті?.. Людина на цій землі самотня, як бездомна воша…

В аеропорту його зустрічав сам Джон Брейн. М’яко кажучи, Тур йому не зрадів. Ні на цент.

— Якщо ми спокійно не поговоримо і не вирішимо полюбовно всі наші проблеми — гаплик нам обом… — сказав Джон. Цілком серйозно. Без свого награного сіяння. — Їдь додому, приведи себе в порядок, і здзвонимося… — Брейн оцінив Будимирову запухлість. — І не пий більше…

— З питтям зав’язано — не хвилюйся.

— Це добре.

— А додому не можу, — буркнув Тур. — Твоя сучка підсадна, судячи з усього, підняла трубку від моєї дружини… Вдома буде істерика… У мене і так нерви вже як шизофреники…

— Ну не моя ця сучка, Туре, повір, чорт забери!.. Не мо-я!..

— Не вірю. Їдемо в інститут. Я в нормі…

Гордій Сурма зустрів шефа з розпростертими обіймами. Будимир пригледівся — наче щирим виглядав лисий бубен. Як цуцик, радів господареві. Хоч хтось нині Турові радий.

— Плани на сьогодні? — запитав Гордій. Мав відкритий записник, ручку, готову фіксувати  примхи боса. Навчений Сурма дисципліні, молодець. Певно, матиме премію.

— Нікого! — відрубав шеф.

— Зрозуміло. — Такі плани боса Будимира секретаря Сурму влаштовували ідеально. Можна зайнятися своїми особистими справами. Яких у нього з’явилося, поки шефа не було, дуже багато…

Слідом за Будимиром до кабінету ввійшов Брейн. Тур відчинив навстіж вікно. Рідне повітря увірвалося в Будимирові легені і додало йому сил.

—  Щоб ми не знищили самі себе, — попередив Джон, — я попросив би тебе вислухати мене. Без перебивань. Потім я тебе вислухаю… А вкінці приймемо рішення, яке би влаштовувало нас обох. О’кей?..

Будимир сів, поправив краватку. Без золотого затискача.

— Добре, — мовив силувано Тур Левович. Бо що йому залишалося робити? Не обрубати ж за собою всі мости?.. Колись ще, дасть Бог, ці підвісні, скрипучі, хиткі мости можна буде ще використати для перемоги…

Джон був стратегом, почав здалеку.

— Я, чесно кажучи, не дуже розумію, чому у нас виникли непорозуміння. Адже все йде гладко. Чудесно просто. Ми кожен по своєму вклали свою лепту в проект. Він запрацював. З’явилися клієнти. Інститут почав приносити неймовірні доходи. В казну. І нам… І тут ти впираєшся на першій-гама?.. Чому — не збагну… Зачекай, хвилину, ми ж домовились, — зупинив Джон вже розтулені Турові вуста. — Зразу тобі кажу — я проти тебе нічого не маю. Нічого тобі не робив. Нікого до тебе не підсилав. Подумай, мені це вигідно? Шкодити тобі — означає шкодити собі… Визнаю, може, я трохи неввічливо з тобою повівся… Заліз у твою приватну базу даних. Але ти теж не святий. Навіщо, якщо ми партнери, ти приховав від мене першу-гама?.. Не відповідай — я продовжую… Ще одна моя помилка — я трохи поспішив, зразу ж прийнявши замовлення. Але яка сума, Будимире?!. Ти собі просто не уявляєш!.. Я ж не заберу все собі. Поділюся чесно, як завжди, пополам… І ще — це вже трохи сумно — клієнт такий, що, коли ми не виконаємо замовлення, то не відвертимося. Ніяк… Іноземна розвідка… Вони про нас знають більше, ніж ми про себе… Процедуру призначено на післязавтра. О сімнадцятій нуль-нуль. За київським…Все… Розумію, що трохи поспішив. Полакомився на гроші… Але мені здається, що вони самі вже знали, що в нас є перша-гама… І тішся, що вони вийшли на мене, а не на тебе. Бо з твоєю принциповістю можна було наламати дров… Нам обом на вічний вогонь… Не на майдані — під пательнею… Так що… Запитуй…

— Хто клієнт?..

Брейн скривився, розвів долонями. Традиційним океєм навіть не пахнуло.

— Не знаю. Нічого не знаю. Жінка чи чоловік. Таємниця. Мені повідомили, що хворий підготовлений. Потрібен лишень наш донор і наша апаратура. І все...

— Переконливо брешеш, Джоне…

— Давай, краще питай, у чому сумніваєшся. Зрозумій, ми не просто втратимо гроші, якщо не виконаємо замовлення, ми втратимо життя… Повір, я своїм життям не жартую…

— Хто вбив прокурора?..

— Наскільки я знаю, він сам помер… Навіщо мені його смерть?.. Як і тобі, еге ж?.. Щоб відбиватися від перевірок?.. Губити репутацію?..

— Хто вбив професора Різака?..

— А не ти?.. — здивувався Джон.

— Не я…

— Тоді не знаю…

— А тепер щодо першої-гами… Ти знаєш, хто є носієм цієї групи?..

— Твоя племінниця…

— Отож. Я не хочу жертвувати дівчиною…

Брейн вискочив з-з столу. В першу мить здалося, що він зараз бухне перед Будимиром на коліна. У другу — що заїде йому своїм кулачищем по змужнілій від віскі пиці. А насправді Джон впевнено мовив:

— Туре, жертва мінімальна. Вона просто буде спокійнішою. Хіба не так у нас стається з донорами?..

Будимир скипів.

— Не так! — випалив. — Далеко не так! — Підійшов до сейфу. Закрив його спиною від очей Джона. Набрав код. Вийняв товсту папку. Кинув на стіл. — Полюбуйся! — розтягнув долонею по столу папери. — Ось фотографії донорів до операції. А ось після. І медичні звіти. Це для загалу все добре. Для преси, інвесторів, контролерів…