47

Снилося Жадані село. Вона, маленька дівчинка, в легкій білій сукні у голубі горошки, якими жонглює теплий вітерець, босоніж бігає з палицею по пасовиську за коровами. Мама сидить збоку на розкладному стільчику і сміється… Мамина радість ще більше додає натхнення дівчинці, вона мчить ген під ліс, щоб завернути до гурту корів необачного теляти, яке не розуміє, що в лісі можна заблукати... Що там живе старий бородатий дідуган Блуд, який до смерті заганяє свою здобич, водячи навколо зачарованого дерева. А жертва думає, що йде додому…

Раптом дівчина набігає на припечений сонцем коров’ячий послід! Забруднює ніжку. Кривиться, хоче чимшвидше витерти стопу до трави, але нога наче приклеїлась до тієї смердючої розмазаної купки… Дівчинка оглядається, щоб покликати на допомогу маму, а мами немає!.. Ніде! Щезла! Одні корови, що не пасуться, а мукають безперестанку, повернувши свої голови на неї…

І тут з коров’ячого посліду починають вилазити гидкі жуки! Дівчинка ридає на цілий світ, але не може вирватися!.. І ніхто її не чує!..

Жуків безліч, тьма-тьмуща!.. Вони вже доповзають до колінця!.. Їх стає все більше! Вже ціла сукня в жуках! Вони повзуть вгору! Вже на шиї! Добираються до очей! Дівчинка з жаху щосили заплющує очі і…

Жадана прокинулась. Спітніла, мокра як хлющ. Футболка і джинси прилипли до тіла…

Присіла на ліжку. Важко дихала… Сон не давав спокою… Не могла прогнати з уяви гидких жуків-гнойовиків… Почувалася так, наче жуки продовжують по ній лазити…

Раптом у голові кольнуло, пам’ять видряпала з своїх нетрів спалах. Жадана згадала, як після першого курсу інституту, вони з друзями їздили на гірську річку Опір — готуватися до іспитів. Погода тоді стояла така, як в Африці. Кімнати в гуртожитку задихалися від спеки. Студенти взяли книжки, сіли в електричку — і помчали. До спасенної води. Компанія була величенька. Біля двадцяти осіб. Переважно хлопці. Результати такої підготовки до іспитів, звичайно, виявилися нульовими. Зате день минув гарно, було весело і свіжо. Річка зцілювала…

Під вечір, коли збиралися назад, до дівчини відверто почав залицятися хлопчина з паралельної групи. Нічого такий був. Приємний. Метикуватий. Жартами кидав, як списами. Правда, купався в шкарпетках. Казав, що каміння ріже його ніжні ступні. Жадана навіть далася юнакові кілька разів обняти себе, коли сиділи на березі і балакали… Може, ввечері навіть пішла би з ним гуляти, якби випадково не вгледіла, як він за кущем переодягав шкарпетки… Пальці його ніг були жахливими!. Вони нагадували їй велетенських жуків-гнойовиків, яких бачила в дитинстві на пасовиську…

Відшила хлопця моментально! Він цілу дорогу в електричці допитувався, чому?.. Збрехала, що вдома має хлопця. А тут обнімання були дружніми. Хіба не так?..

— З мого боку не так… — засмутився юнак.

— Вибач… — сказала Жадана і пересіла на інше місце. Не мала ж вона йому казати, що в нього на ногах пальці нагадують їй жуків-гнойовиків?..

Ще один спалах мозку Жадану добив!.. Та ж схожі пальці на ногах у збоченця-викрадача?!.

Господи, не може бути!..