46

Іван Здібний знову поринув у роботу. Без неї, видно, світ його не приймав. Тому й підсував усілякі каверзи. Бо раз дано тобі рятувати людей — рятуй людей, а не думай про себе… М-да, як то добре, коли про тебе думає хтось…

Двічі на добу, на світанку, коли сонце-немовлятко випливало з дому і заряджало надією день, та пізно ввечері, коли спрацьована, потріскана зморшками небесна паляничка провалювалася у втому, Іван мчав під двері помешкання Жадани і там молився, щоб вони відчинилися. Застогнали в муках — і впустили його в рай. Де мешкає жива і здорова Незабудка…

Прихильність дівчини перестала Івана цікавити. Нехай зарядить йому по пиці, як тоді спортсменові, вилає, пошле під три чорти. Та будь ласка!.. Він від того відчує неймовірну полегкість. Крила дістане. Підлетить під її ручку і ще й удруге підставить щоку. Втретє. І так до безкінечності, допоки дівчина не збагне, що терпить він заради неї… Лишень би Жадана була живою і здоровою. А з своїми почуттями він справиться. Він загартований долею. І має секрет життя не для себе — втече в роботу… Просто і легко…

Але де Жадана?!.

Сусідка Незабудки нарешті Івана признала за свого. Перестала підглядати, нервувати, проганяти, не погрожувала, що викличе міліцію. Тепер, вгледівши змореного, мов злидня, чоловіка, виходила на сходову площадку, чай пропонувала. Дала номер свого телефону.

— Дзвони, щоб не їздити. Я пильную не менше, ніж ти… — призналася. — Твоя дівка хоч не привітна зі мною була, але ти нормальний, бачу. Зліпиш з неї добру жінку…

Боже, надворі хвалене-перехвалене двадцять перше століття!.. Час передових технологій. Всілякі там хвилі, вібрації і модифікації переслідують тебе навіть у туалеті!.. Всі всіх чують, бачать і все про всіх знають. Як так безслідно може зникнути людина. Як?..

«Куди ти подалася, дівчинко?.. Не повертайся, живи собі щасливо десь і з кимось, але дай хоч про себе чути. Два коротких слова. «Я є» — і мені достатньо. Якби ти знала, як я тебе…».

— Вам зле? — захвилювалася сусідка.

— Дуже. Отут, — Іван тикнув себе в душу. Пригадав, що так уже колись робив. Але так зле не було… Певно, людині найважче саме в той час, коли вона дихає. Коли передихала — попускає…

— Від того є один лік — час, — розраджувала жіночка. — Але він може бути і смертельною хворобою. Пухлиною… — ставила діагноз сусідка. — Я знаю — в мене чоловік лікарем був, царство йому небесне…

— Так… — погодився Іван.

— То доброго вам часу…

Дні скапували, як дешева свічка, і залишали по собі кіптяву.

Зоряна таки вибралася з Іванової квартири. Зі скандалом. Позабирала всі речі, які спільно придбали. Навіть посуд. Знову Іван бачив її з футболістом — і навіть не здивувався. Зоряна відверто спортсмена перед Іваном обнімала. Ламала комедію.

Але Здібного це ні на капку не зачепило. Його погляд намагався вполювати блукаючі очі футболіста — і не міг. Вони втікали від нього, як діти, що провинилися.

Все-таки Здібний зачепив спортсмена.

— Ти казав, що вона вже відпрацьований варіант… — влупив йому межи очі, як бикові. Не кулаком — словами…

— Не зачинай, брате!.. Добре?.. — попросився футболіст.

— Який я тобі брат?.. — кинув на ходу Іван. Ураз різко зупинився. Обернувся. Виглядав, як рись, що готується до стрибка. Зоряна злякалася і прикрила собою футболіста. — Де Жадана? — налетів на спортсмена Здібний. — Ти за нею слідкував.

— Я не знаю. Чесно… — футболіст перестав грати дурня. — Дізнавався, де міг. Моя версія — виїхала. Плюнула на всіх і зникла. Гордо, як пантера… — Зоряна вловила у голосі нового старого коханого нотки захоплення Жаданою і занервувала.

— Задовбали вже з тою тичкою. Пішли!.. — і потягнула футболіста. Кудись…

Ввечері Здібному зателефонувала сусідка і повідомила, що приходив дядько Незабудки. Постояв під дверима, постукав, поклацав мобільним і пішов. І підкинула сусідка Іванові ідею. Він глянув на годинника.

— Завтра вранці, — вирішив.

Ніч ніяк Івана не приймала. Не хотіла подарувати йому сну, залоскотати мріями…

«Що робить зараз моя пташка?..» — питався ночі Іван. А вона лишень кліпала зірками…