45.

Будимира до тями привело те ж таки віскі. Як не шкода було звивин, але вони без допінгу закипали. Від перегріву їх заклинювало, і тоді починала качати свої права душа, передбачаючи пательню, смолу і вила під зад.

А віскі голову запускало. Хоча з перебоями, стрибками, але вона працювала. Будимир залив у себе півсклянки на раз, хекнув. Не закусував. Рум’янці на білій баварській ковбасці виглядали як почорнілі синці після перепою.

З голови виліз рій страшних думок, заклубочився і залетів у вулик Джона Брейна…Схоже, у цьому вулику народжувалися всі Будимирові біди… Невже заради першої-гама він знищить такий проект?.. Це ж треба бути божевільним?..

Чому треба? Джон — божевільний!.. Бо інакше — логіка мертва…

Ще випив…

А потім п’яна учена професорська голова збагнула: та ж заради першої-гама він сам, Будимир Тур Левович, ладен усім пожертвувати!.. Інститутом, Жаданою, солоденькою Галею!.. Невже?.. Господи, невже Джон Брейн такий самий вибраний, як Будимир?..

Сахнувся до комп’ютера, щоб заглянути у базу даних груп мозку, але комп’ютера не було. Вкотре голосно вилаявся. Добре, що гадюка хоч мобільний залишила…

«Про вовка промовка…» спрацювало — заспівав телефон… Наче лишень чекав того, щоб Будимир про нього згадав.

— Друже, агов!.. — Джон, наче нічого не бувало, пересилав по вишках мобільного зв’язку радість… Вібрації його голосу нудили.

— Слухаю…

— Ну ти конспіратор, компаньйоне!.. Чому я випадково дізнаюся, що ти у відрядженні?.. Га?.. Прийшов чаю випити, попередити про першу-гама, бо горить, а твій Сурмач, чи як його, каже, що шеф за кордоном. Що ти там у дідька робиш?..

— Відчепись!..

— Твоя дружинонька, до речі, мені телефонувала, з вельми цікавої справи зняла, переживає… Такої ще її не чув. У мене склалося враження, що ревнує…

— А ти не знаєш?..

— Здогадуюсь. Але треба відриватись з розумом. Ти ж директор науково-дослідного інституту мозку, пам’ятаєш?..

— Де вона?..

— Хто, дружина?..

— Ні, стажистка. Разом з моїм комп’ютером і закордонним паспортом…

Джон розреготався:

— А ось з цього місця детально… — викинув популярну фразу.

— Не грай дурня, Джоне!.. Не дам я тобі Жадани, не дам!.. Вона моя!.. Племінниця… Зрозумів?.. І комп’ютер тобі мій не допоможе. Я не такий бевзь, як тобі здається!.. Використав мої дослідження, розбагатів, тепер ще мозок посилити захотілося?.. Дзуськи!..

— Друже! Та я бачу, ти п’яний…

— Через свій затискач до краватки ти можеш тільки чути — не бреши…

Брейн на секунду змовк.

— Так... — змайстрував паузу. — Сьогодні ми до нічого доброго не договоримось. Якщо тебе облупила якась спритна дівка — це зле… Але не смертельно. Давай спочатку ти приїдеш — тоді спокійно поговоримо…

— Ти вкрав мій комп’ютер!..

— Замовкни, Туре!..

— Нічого не вийде! Нікому нічого без мене не вийде!..

— З тобою зв’яжуться і допоможуть виїхати з Німеччини...

Трубка запікала. Будимир запустив її в стіну…