44.

Жадана страху не мала. Підбадьорювала себе, що все буде добре. Якщо втратить віру у звільнення — прирече себе на погибель. Якщо боротиметься — з’явиться шанс. Громом звалиться на голову. Він так любить. Поїла. Сили їй потрібні. Дурочкою, яка на знак протесту морить себе голодом, прикидатися не збиралася.  Тушонка була смачною, хліб свіжий, аж хрустів. Фрукти відбірні… Бо що робити?.. Де немає співця — послухаєш і горобця…

А серце щеміло… Жадану не так мучило, хто влаштував ось цю клоунаду і для чого, як зрада Івана… Такий з нею був добренький, запрошував на романтичну каву, а навіть не попередив, що повернулася його колишня… Думала, він справжній чоловік!.. Де там… Справжні чоловіки виродилися!..

Спочатку подумки послала Івана під три чорти разом з його кралею… Потім подумки простила… Чому, зрештою, вона має керувати його вибором?.. Повернулася його кохана жінка… І не Іванова провина, що наївна Жадана собі щось надумала… Вперше за життя, можна сказати, їй хтось сподобався — і маєш!..

Все — забула!.. Казав дядько, що проблеми вчора — мертві, проблеми завтра ілюзорні, а проблеми тепер — треба вирішувати вже!.. Діяти поки що вона не може, а добряче обмити кісточки своєму викраденню — так…

Поставила собі єдине запитання — кому вигідне її ув’язнення?..

Відповідь плавала на поверхні, як лайно на воді.

Дядечкові — кому ж!..

З Будимировою розвиненою мережею «наглядачів» сто відсотків він знає, що люба племінничка здала його з потрухами!.. Схитрувала з ліками, оживила Івана… І своїм базіканням швидше за все «допомогла» заробити інфаркт професору Різаку… Режисером якого був дядечко… «Господи, прости, якщо я помиляюся!.. — підняла голову до стелі і побачила перелякану себе…

Будимир щось задумав — однозначно. У відрядження втік раптово. Наполягав, щоб Жадана провела його до літака…

Але що?.. Що?..

Якщо відповідь є, то її треба шукати у смоляному збоченцеві, який замкнув її в цій дзеркальній кімнаті, де звідусіль на Жадану допитливими очима зирить невгамовна пантера, яку загнали в пастку…

«Пантери не здаються!» — з цією думкою Жадана Незабудка заснула…