39.

Іван думав, що не замкнув двері на ключ.

— Хто там? — запитав для годиться, бо був переконаний, що це Жадана.

— Я, коханий… Повернулася додому… — перед Іваном млосно вигиналася і мило всміхалася Зоряна. — Як ти, любий? — поставила сумочку біля вішалки, вільними рученятами потягнулася до обіймів.

Іван вивернувся. Зоряна пропустила його викрутас повз увагу. Не хотіла завчасу ускладнювати ситуацію. Бо кожен чоловік після того, коли від нього тікає кохана жінка до іншого, мусить випендритися. Зараз вона запустить свої звабливі щупальця — і все стане на свої місця. Адже після того, як її кинув невдячний футболіст, їй просто нікуди подітися... Не винаймати ж їй квартиру, за яку і самій треба платити?..

— Чому ти не питала, як я, коли я лежав паралізований? — запитав Іван.

— Ти ж не міг говорити…

— Але я чув… І чекав…

— Вибач. Помилилася. Каюсь… А хто не помиляється, скажи?.. Може, так треба було, щоб я остаточно переконалася, що ти найкращий?..

— Я не ділю ні з ким своїх жінок. Навіть тимчасово…

— Коханий, не будь такий категоричний. Думаєш, я не знаю, що до тебе липне якась коротко стрижена тичка?.. І до нас сюди додому лазила, як по свячену воду. Я ж тобі не дорікаю?..

— Не до нас — а до мене…

— Ти казав, що це і моє житло…

— Коли ти була моєю.

— Я і зараз твоя. Бери — скільки хочеш…

— Зате я не твій…

— Не сміши. Трохи погеройствував — і досить… Я замовлю піцу, чи як?.. Відсвяткуємо початок нашого нового життя. Чи, може, кудись підемо?.. А потім… — покрутила стегнами.

— Ні, вже!.. — відрубав Іван.

Зоряна щиро здивувалася.

— Ну ти нетерплячий… Добре. Я в душ. Дуже правильне рішення почати з любові. Вже — так вже. Ти в мене геній… — Зоряна демонстративна почала роздягатися. Її зупинив Іван.

— Ти мене не так зрозуміла. «Вже» означає, що ти «вже» забираєшся звідси геть!.. Без комедій…

— Коханий, ти мене погано знаєш, — Зоряна поправила сукню. — Я звідси нікуди не піду! Ясно?..

— Тоді піду я… — Іван заметушився, шукаючи ключі від машини. — А коли повернуся… Ну, ти в курсі…

— Щасливо!.. — кинула навздогін «коханому» Зоряна. — Йди, переконайся, що кращої за мене тобі не знайти… Але коли приповзеш до моїх ніг — вже так не буде. Ясно?..

«Як їй вдавалося стільки часу приховувати від мене свою гадючість?..» — думав, спускаючись сходами, Іван. Йому дуже сильно не вистачало Жадани… Ось це дійсно було ясно…