36.

Будимир у поті чола відпрацьовував своє службове відрядження у п’ятизірковому Мюнхенському готелі. Разом з невгамовною, енергійною, неперевершеною стажисткою на посаду «наглядача». Точніше, не він відпрацьовував — а вона гарувала. Так професійно, що аж дух запирало. Шкода, що претендентка лишень — четверта-бета…

Тур Левович вперше за останніх десять років ужив алкоголь. Якщо відверто — напився. Бездонна чортиця накачала не лишень себе, а його…

— Розслабтеся… — намовляла стажистка Неля.

Тур і розслабився. Хоча як ніхто знав про згубний вплив алкоголю на мозок… Попервах мав страх, шкода було бідолашних мозкових клітин. Він уявляв собі їх спантеличення, коли запахло отрутою. Потім жах, втечу, конвульсії, коли спирт їх наздогнав і накрив з головою, мов ядерний гриб. А затим конання у безпам’ятстві. Страшнюча смерть… А по смерті із сечею в унітаз. Не вельми гуманна остання путь мозкових клітин, та й могила — повний капець, ворогові не побажаєш, не те що рідненьким клітиночкам, що всеньке життя дбали про твою нормальність… А ти з ними, наче з останніми покидьками…

Бо так все задовбало, що нікуди…

З голови не вилазив Джон Брейн. Причепився, мов п’явка, і смоктав спокій. Негідник елітного сорту і шантажист. Холоднокровний, як штик… Зі своїм довбаним ОК. Той чортяка Джон, певно, і в пеклі у казані з гарячою смолою буде либитися і океяти… Задушив би скота такого-сякого і злив би в унітаз замість мертвих мізків…

  Хоча професіоналізму «рішати все» в гада не забереш. Остання заслуга — вчасне і безболісне вирішення всіх питань з перевіркою інституту. Футболіст напакостив на славу — контролюючих органів назліталося, як круків на падаль. А Брейн їх за пару днів нагодував. Сидять ситі по конторах і не рипаються. Молодець тут, чого гріха таїти…

Але, падло, знову згадав про борг!.. Ні, Жадани Тур йому не віддасть. Нізащо! Ніколи! Ні за які гроші! Незважаючи на те, що вона — зрадниця. Рідного… дядька так підставити?.. Але вона не винна, ні… Вона гідна послідовниця такого покидька, як він…

А як улесливо біля Будимира щебече?.. «Дядечку, те… дядечку се…». А сама здала його з потрухами. Нехай. Будимир не дурень, зажде… Ще трошки, здобуде силу, відправить усіх під три чорти, перебереться в Європу і житиме… Може, цю щасливу сучку, що курить на підвіконнику, ніби сигарету їй сам Бог послав, прихопить з собою… Їй, видно, багато не треба. Йому теж. Буде знущатися над нею, як звір. Щоб аж пищала…

— Котику?... — Сучка докурила.

— Зажди…

— Та добре, — погодилась кралечка Неля і закурила ще… «Як її прокурене тільце носить на собі такі пружні груди?.. І де бере силу, щоб так звиватися і стогнати?..». Ось де питання до науки…

Якщо ще раніше Тур Левович вагався стосовно Жадани, то тепер — аніскілечки. Сама винна. Він її породив, він її й утихомирить… Але він, Будимир — не Брейн… Залишається лишень відкритим питання, як ліквідувати Джона?..

Кандидатка в «наглядачі» докурила і з такими неймовірними викрутасами злазила з підвіконника, що Тур Левович відчув себе туром і левом вкупі та ще й у розквіті сил.

Ліквідацію Джона він обмізкує пізніше. Коли ще раз приборкає ненаситну стажистку… Бо в формі бути — це основне. Навіщо ж тоді йому сила?.. Ну точно не для того, щоб думати про вічність…

Будимир одним залпом перехилив вчасно підсунуту кралею склянку достойного ірландського віскі.

— За співпрацю! — проголосила тост стажистка Неля і вигнулась, як зваба, над журнальним столиком, вимальовуючи своїми сідничками вісімки…

Ще трошки, — пообіцяв собі Тур, — і життя сконцентрується виключно на насолоді. А резервів вистачить до скону. Ще на душу заповість мільйони… Вірив все-таки, що за кого моляться — тому легше…

А поки-що нехай в Україні діється його воля… Не свята, але й… Коротше, а хто без гріха?..