33.

Дядько сам попросив, щоб Жадана з ним поїхала в аеропорт. Він терміново мчав у закордонне відрядження.

Перед митним контролем поцілував племінницю в лоба.

— Бережи себе, дорогенька, — порадив.

«Чого б то? — мовчки здивувалась дівчина. — На що натякає Будимир?».  

— Просто, — уточний дядько, хитро підморгнув і пішов. Плив упевнено, як його яхта, гордо, з розпрямленими, мов стягом на вітру, плечима. Був ідеальною мішенню.

Дівчина прищулила одне око, подумки прицілилась Будимирові в спину — і вистрелила. Дядько змахнув руками, підкосив ноги, наче вцілений снайпером… Миттю випрямився, струснувся, як пес після купелі, обернувся, показав великого пальця і зник.

Жадані здалося, що вона стоїть посеред людного терміналу голою…

Будимирову службову машину відпустила. Взяла таксі і помчала в лікарню.

Іван Здібний уже ходив по стінах. Спирався на них, обмацуючи, наче сліпий. Перестріла його в коридорі. Він вперто тренував тіло.

— О, моя спасителька з’явилася, — зрадів Здібний.

Жадана взяла Івана попід руку. Він не відпирався. Бо від її доторків ставав сильнішим. М’язи насичувалися кров’ю і ставали енергійнішими.

— Не кажи так, бо я тебе ледь зі світу не звела…

— То не рахується, — заперечив Іван. Радів з життя так, наче став олімпійським чемпіоном з бігу з перешкодами, хоча сам ледь перебирав важелезними, наче напакованими залізяччям, ногами. — Рахується тепер. Тоді я був у такому стані, що сам би себе звів зі світу, таке пекло мав душі. А тепер ожив. Здається, маю крила. Ще трохи — і почну літати. Видно, моїй душі потрібна була пауза.

— Ти оптиміст, Іване…

— А ти хочеш, щоб чоловік, який вдруге народився у тридцять, рюмсав?.. Не ображай Бога.

— Просто я боюся… Я ніколи нічого не боялася, а тепер… маю такий страх, що ти собі просто не уявляєш…

— Не бійся, я з тобою… — Іван смішно пограв кволими м’язами, вдаючи серйозного охоронця-захисника. — Бачиш, як я відновлююсь? Не по днях, а по хвилинах… В мене кращий часовий прогрес, ніж у казках, Незабудко!.. Я просто балдію від твого прізвища. Ото батько нагородив красою! У всьому!

— Прізвищем мене мати нагородила… — вирвалось у дівчини.

— Тобто?

— В мене немає тата… Тобто я його ніколи не бачила і нічого про нього не знаю… А мама не признається… Каже, що втекло, то загуло…

— Вибач…

— Перестань, Іване. За що?.. Я вже звикла, що я капустяна… — Жадана зробила паузу. — Мене ось інше зараз хвилює. Я відчуваю страшну біду, Іване… І ще мені здається, що в моїй голові хтось поселився. І керує нею, як хоче. А я безсила противитися…

Іван поклав свою долоню на руку дівчини. Вона мимовільно змайструвала кулачок, але руки не забрала. Шкіра в Незабудки була гладенька і ніжна. А ще гаряча. Здібний ледь не забув, що хотів підтримати дівчину, сказати, що нею ніхто керувати не годен, що вона ким завгодно може повелівати. Топився від її гарячості, мов віск. Врешті мовив:

— Шановна Незабудко, в тебе просто депресія… Яка лікується радістю… Так що бери свого друга — і на природу… — неоднозначно натякнув Іван.

Жадана вигнулась, як до стрибка, і з-під лоба глянула на Здібного.

— У мене немає друзів. І подруг. Я завжди була сама по собі. Непокірна… Поки не зв’язалася з дядьком… — додала.

— А хто до тебе постійно телефонує?

— Знайомий один. Я йому винна послугу.

— І він хоче термінової плати?..

— Хоче!.. Хоче аж муркоче!.. — У дверях стояв футболіст і облизувався… — Фантастика! Горда пантера злигалася з опудалом! Капець повний! Невже це я тобі допоміг того чуда знайти?.. Ой, хвильку, секундочку. Згадаю… Та ж це знайомий донжуан однієї симпатичної сучечки, чесне слово… Охляв, змарнів, друже… Так, бідненький, висох за своєю Зоряночкою?.. Приходь, забирай. Вона вільна. Вона вже своє відпрацювала. На курорті… Нічого така цюця!.. Але, думаю, навряд чи вона повернеться до такого здохляка?.. Їй подобається сила… М’язи… Що стискують, як лещата…

— Перестань… — крикнула шокована Жадана. Мало що розуміла зі слів футболіста. Але всередині народився вулкан — прихована жіноча образа кипучою лавою рвалася назовні.

— А ти, — спортсмен переключився на дівчину, — така шикарна пантера, з такими соковитими стегнами, ніжками-шедеврами, як ти себе уявляєш під тим опудалом?.. Накритою пір’ячком?..

Одна з соковитих шедеврових ніжок Жадани миттю піднялася вгору і приплюснула голову спортсмена до лікарняної коридорної стіни. З носа футболіста знову фонтаном пирснула кров. Видно, ніс був його слабким місцем…

Увечері Іван купив відео, на якому Жадана нокаутувала футболіста. У підлітка з сусідньої палати, що випадково відзняв неперевершене видовище  — удар пантери в пику футболіста. І цілу ніч переглядав відео. Серце Івана калатало, як скажене.