22.

Тур Левович Будимир спав, як немовля після купелі. Прокинувся спозаранку, як завше о пів на шосту. Годинника не треба було, час вченому контролював мозок. І ніколи не давав збою…

Мозок у Тура Левовича був натренований з юності, відколи почалися полювання на дівчат. Бо ніяк не давалася йому Галя з паралельного класу. І конкуренції не було. Здавалося, дівчина більше нікому не була цікава, така собі ввічлива сіра мишка, а Тур від неї млів. Урешті набрався сміливості, підійшов до неї і запропонував зустрічатися.

Увічлива Галя зміряла недорослого Тура з ніг до голови і послала під три чорти. Без маскувань — прямо, далеко і глибоко.

Для Тура настав кінець світу. Він накрутив себе, що життя без дівчини не життя, і подався в парк шукати підходяще дерево. Коли знайшов, сів навпроти прямо на травичці, приміряв шнурок, обдумував прощальну записку для Галі, плакав від уявлення того, як за ним побиватимуться всі… І як Галю цькуватимуть. Мовляв, все через тебе, безсердечна сліпота, яке кохання погубила… Дівчина мала покаятися за тяжкий гріх і решту життя прожити на цвинтарі біля могили коханого, оплакуючи їх любов…

Коли рішення визріло, вийняв шнур. На мить вигулькнув зі заплаканого світу жалощів, якого створив у своїй голові, і побачив перед собою товстезну, як кавун, голову циганки, що дихала йому в обличчя дорогими парфумами.

Зірвався на рівні ноги. Почав махати руками і проганяти жінку. Лаяв, на чому світ стоїть. Зрештою, вмовк, бо втомився. Достобіса енергії пішло на зняття жалісливого фільму оплакування закоханого, і ще чортзна-скільки енергії — на гнів.

— Встигнеш, — мовила циганка. — З твоєю шикарною уявою гори перевертати, а він зібрався до чорта в зуби. Я ще таких щирих сліз, викликаних уявою, за життя не бачила. А бачила я ого-го, тобі й не снилося, синку…

— Йди… геть… — ледь вимовив Тур, бо сил на більше не залишалось.

— Піду, звичайно, — відповіла циганка. — Не збивати ж мені з-під тебе табуретку. Й так гріхів достатньо. Хочеш, прислухайся, хочеш — ні, але маю до тебе одне прохання. На три доби… Можеш заради цікавості ще пожити три доби, га?..

— Взагалі-то можу… — промимрив юнак. — Але не більше, — попередив.

— Згода. Так-от: прошу тебе три доби уявляти собі, що Галя просить тебе поцілувати її. Але уявляти так емоційно, як ти уявляв, як вона тебе оплакує.

— Але це буде неправда? — заперечив Тур.

— А те, що ти за життя плакав за собою мертвим, правда?

Юнак змовчав.

— То як? Можу я подзвонити Богові і сказати, що ти ще три дні поживеш, хай притримає чортяк?

— Можете, — на ви відповів хлопець. Де й повага до жінки взялася, коли з’явилася надія і капелька добра. — Але… звідки ви знаєте, що я… що вона… Галя…

— Я все знаю, малий. Я всевидяча…

Тур заплющив очі й уперше уявив смак Галиного поцілунку. А коли розплющив — циганки вже не було. Обганяв цілий парк як обпечений. Де там… Спересердя глипнув на годинник — за той час, що насолоджувався поцілунком коханої, і черепаха й утекла б…

Тоді вперше юнак зацікавився силою думки і часу. Вішатися вже не хотів. Навіть злякався однієї думки про смерть. А коли уявив собі, як з прикушеним язиком і застиглим жахом теліпається на гілці, то вкрився всіма потами. Дійсно, як раптово змінюється життя, коли змінюються думки. Фантастика. Раз обіцяв — треба дотримати слова.

Свою зупинку Тур проїхав у мареннях Галиних поцілунків. Два дні прожив щасливим зомбі. Всі звертали на нього увагу і питали, чи все нормально. На третій день у галасливому коридорі підійшла до нього Галя і сказала:

— Поцілуй мене, — а по награно витриманій паузі додала: — Я ще з придурками не цілувалася.

Школа застигла в шокові. І від Галі, що раптово згубила сірість і соромливість, і відкрилася у всій красі, і від Тура, що повівся так, як тридцятилітній донжуан, а не зацькований прищавий недоросток.

Тур не розгубився — поцілував так, що Галі заперло дихання. Ввечері вони гуляли в обнімку, і дівчина мліла від кожного доторку недолугого дивакуватого юнака. Здавалося, кожен атом його тіла випаровував насолоду. Так бути не могло, але так було… А наступного дня Галя офіційно стала Туровою дівчиною.

— Я від нього балдію, — торохтіла подругам. — Ніколи не думала, що зможу закохатися в мамалигу. Але мені все-таки здається, що він сильно змінився. Так сильно, як не буває.

Тут з Галею не сперечалися навіть закляті суперниці, бо мусили чесно перед самими собою визнати, що їх теж різко почало тягнути до Тура, наче до магніту. Чарівник якийсь!

Тур знав, що чари звуться думками і варяться у найрозумнішому у світі казані — голові. Віра в себе, яку він підтримував уявою, творила дива. Тепер у юнака була мета — стати лікарем. Особливим лікарем, дослідником мозку. Більше того, він уже виразно себе бачив у ролі впливового ескулапа. І за півтора року, що залишилися до закінчення школи з посереднього трієчника перетворився на зубатого відмінника. Всі дивувалися таким перетворенням. Крім нього. Діти вірили в містику, а вчителі в Турову ненормальність. «Нічого дивного, — повчав психолог, — заклинило одну звивину — і маєш готового генія. Але це, колеги, не мудрість, це біда… Можна сказати, юнак — каліка. Тільки, шановні, щоб до вундеркінда не донеслось, бо минулого тижня до свого карате він ще записався на бокс. Самі розумієте, що з… дивака візьмеш..».