Старі імена, старі борги

Колись, ще задовго до Девіда, була зовсім інша історія.

Це було в університеті. Джулія вивчала психологію, Джеймс — прикладну соціологію. Вони сиділи поруч на першому курсі, на лекціях з поведінкової психології. Він часто підказував, коли вона плуталась у діагнозах, а вона жартувала, що він виглядає як викладач із майбутнього. Тоді в нього ще не було ні костюма, ні тієї холодної усмішки, якою він згодом ховатиме справжні наміри.

Університетський кампус в Кембриджі навесні був сповнений життя: студенти поспішали на лекції, обговорювали філософські теорії в кав’ярнях, а вечорами збиралися на дебати та літературні вечори. Саме тут, серед старовинних стін і зелених газонів, Джулія вперше зустріла Джеймса. Їх познайомила спільна подруга на одному з університетських семінарів. Джеймс одразу відчув симпатію до Джулії: її щирість, інтелект і чарівність захоплювали його. Вони часто обговорювали етичні аспекти новітніх досліджень, сперечалися про межі науки і моралі, проводили години в бібліотеці, готуючи спільні проекти.

Він був студентом факультету біоетики, завжди зосереджений, з нотатником у руках і поглядом, що ніби проникав у саму суть речей. Джулія, навпаки, вивчала психологію, була енергійною, з живим інтересом до людей і їхніх історій. Джеймс був тихим, розумним і до краю закоханим у Джулію. Вона це знала — і це було водночас приємно й тягарем. Вони ходили разом на каву, готувались до сесії, гуляли до ранку, обговорюючи Еріха Фромма та Курта Левіна, поки місто спало. Але Джулія ніколи не дивилась на нього як на «когось більшого». Вона була вільною, неспокійною, з тією постійною жагучою потребою жити яскравіше, ніж дозволяли підручники.

З часом Джеймс зрозумів, що його почуття до Джулії виходять за межі дружби. Однак, дізнавшись, що вона має стосунки з Девідом, він вирішив не розкривати своїх емоцій, зберігаючи роль близького друга і надійного соратника. Коли на останньому курсі вона зустріла Девіда — простого, впевненого, з його роботою, планами й обіцянками стабільності — вибір був очевидним. Джеймс не сказав ні слова. Просто зник із її життя.

Після закінчення університету їхні шляхи розійшлися: Джулія продовжила кар'єру в психології, а Джеймс занурився в наукові дослідження, зосередившись на біоетичних аспектах експериментальної медицини. Проте спогади про Джулію залишалися з ним, впливаючи на його рішення і мотиви.

Минуло більше десяти років. Вона давно забула про нього — аж до того вечора, коли на її електронну пошту прийшов лист. «Julia, I have a proposition. It’s James.»

Спочатку вона подумала, що це жарт. Але коли вони зустрілись у ресторані в центрі міста, вона впізнала його одразу — хоча він змінився. Бездоганний вигляд, впевненість у голосі, холод у погляді.

— Тепер я Луїс, — сказав він. — Нове ім’я для нової роботи.

— Що ти робиш? — спитала вона, трохи посміхаючись.

— Змінюю людей, — відповів він спокійно. — І допомагаю їм змінюватись. Якщо вони погоджуються.

Цей вечір став початком всього. Він був чемний, спокійний, але вона відчувала, що за його словами ховається щось більше. Він знав усе про Девіда. І запропонував допомогу.

— У мене є проект. І ти можеш допомогти мені, а я — тобі.

Він не згадав нічого про те, що колись чекав її погляду. Не дорікав. Але саме це і було тривожним. Джулія погодилась, не одразу — але швидко. Їй не подобалось життя, у яке вона втрапила. Вона хотіла вирватись, і Джеймс — тепер Луїс — знову з’явився вчасно.

Вона не знала, у що насправді втягнулась. Але підсвідомо — відчувала: цього разу Джеймс не дозволить собі бути забутим.