Втрата

Квартира була наповнена тишею, яку Девід ненавидів. Стук годинника на стіні здавався вибухами. Джулія стояла біля кухонного столу — згорблена, з кружкою в руках. Вона мовчала, бо знала: варто щось сказати — і він знову зірветься.

Девід щойно повернувся. Грошей не було. Зник на півтори доби. Телефон не відповідав.

— Ти де був, Девіде? — спитала вона нарешті. Спокійно, тихо, але з тією хворобливою прямотою, яка виводила його з себе.

— Не починай. Я втомлений.

— Ти поїхав зі словами "все добре", і повернувся о п’ятій ранку з подряпаним обличчям, без куртки і, схоже, без гаманця. Що відбувається?

— Нічого. Просто випив з друзями. Всі ми іноді… — він спробував усміхнутись, але м'язи не слухались. — Не роби з мухи слона.

— Я дзвонила твоїм "друзям". Вони тебе не бачили. А банк знову телефонував. І… — її голос зламався, — де моя обручка?

Ці три слова зупинили повітря в кімнаті.

— Я запитала, де моя обручка?

Девід нервово пройшовся. В голові пульсувало. Він відчував, як у ньому закипає стара, темна лють — без адреси, без логіки, лише емоція.

— Це тимчасово. Я… я заклав її. Але я поверну. Я все поверну. Просто дай трохи часу, — він говорив швидко, ніби намагаючись переконати самого себе.

— Ти що?! — Джулія вдарила кружкою по столу. — Ти заклав мою обручку? За що? Казино? Гральні автомати? Що далі? Мені нирку продати, щоб ти міг пограти в покер?!

— Не кричи на мене, — просичав Девід, і в очах його блиснуло.

— Ти вже не та людина, за яку я виходила заміж. Ти брешеш мені, крадеш мої речі, зникаєш ночами, і тепер ще й…

Ляск.

Це сталося швидко. Він штовхнув її в плече, з таким самим жестом, з яким людина відмахується від настирливої мухи. Але вона не встояла. Впала на підлогу. Склянка впала з її руки й розбилася.

Після цього — мертва тиша.

Девід застиг. Подивився на свою руку, потім на неї. Вперше в житті він побачив у її очах страх.

— Я… я не хотів. Я просто… Джулія…

Вона підвелась, тремтячими руками, повільно.

— Ти перейшов межу, Девіде, — сказала вона без істерики. — Тепер я тебе не боюся. І це — погана новина для тебе.

Вона пішла до спальні. Він не наважився йти за нею. Через десять хвилин почув, як клацнув замок валізи. Через півгодини — як зачинились вхідні двері.

Він залишився один.

І в тій тиші він зрозумів: повернення вже не буде.