Вегас

Готель “Golden Mirage” блищав, як сережка на вусі повії — яскраво, зухвало, вульгарно. Девід прибув сюди на триденну конференцію з медичного обладнання — компанія делегувала його як представника із багаторічним досвідом. Усе було офіційно: стенди, каталоги, візитки. До поїздки він поставився серйозно — хотів показати, що попри тиск і нудну бюрократію він ще щось вартий.

Але тоді — Френк.

Френк був молодший, гладко виголений, з тією фальшивою впевненістю, яку люблять боси. Він підсів до Девіда першого ж вечора конференції у готельному лобі.

— Ну що, Джонсе? Працюємо-працюємо... але ти навіть не подивився, що таке справжній Вегас. Ходімо, я пригощаю. Ти це заслужив.

Спочатку — ресторан. Потім — бар. Нарешті — казино.

— Один раз, просто зі спортивного інтересу, — сказав Френк, підсовуючи Девіду фішку вартістю 100 доларів. — На, я плачу. Як влучиш — ділишся виграшем.

Один раз. Рулетка. Червоне. Виграш. Із 100 — 200.

Далі — ще раз. Потім ще. Іще. Девід почав сміятися, як давно не сміявся. Відчуття контролю, ризику, можливості. Це було як наркотик, але швидкодіючий. Йому здавалося, що ось-ось — і життя стане на місце.

Тієї ночі він виграв понад 2500 доларів. З них 800 одразу витратив у барі, 1000 переслав на кредитну карту, ще 700 — залишив собі "на завтра".

Френк зник після третьої години ночі. Сказав, мовляв, іде "до однієї знайомої". Насправді — пішов до свого номера, де написав і надіслав електронного листа анонімно на корпоративну скриньку HR-відділу:

«Від надійного джерела дізнався, що Девід Джонс грав на великі суми в казино “Golden Mirage”. Це не перший випадок. У нього проблеми з азартом. Він може бути ризиком для компанії».

Після Вегасу Девід не міг зупинитись.

Він почав грати онлайн. Спочатку на дрібниці. Потім — брав кредити. Вигравав — іноді. Але завжди втрачав більше.

Це була німа воронка, яка всмоктувала його по ночах. Він більше не спав нормально. Від нього пахло потом, кавою і страхом. Коли Джулія питала, куди поділись гроші — він зривався:

— Я контролюю ситуацію! Розумієш? Це не твоє діло!

Найгірше було те, що він почав вірити, ніби може "відбити все". Одного разу він навіть заклав обручку Джулії. Не сказав їй. Просто зник із дому на добу, повернувся з розбитими пальцями і порожніми кишенями.

І ось — звільнення. Вся історія з листом “виплила”. Девід заперечував, звинувачував Френка.

— Що ти несеш? — казав Френк, удаючи обурення. — Я ж тебе витягав із того Вегаса! Хочеш звинуватити мене у своїх програних фішках?

Коли Девід вийшов із офісу востаннє, із коробкою в руках, під дощем, він побачив, як Френк курив навпроти, сміявся з кимось телефоном. Побачив Девіда — посміхнувся. Спокійно. Хижо.

Саме тоді Девід остаточно зламався.

І саме тоді, через кілька днів — з’явилося оголошення про маяк.