Конференц-зал готелю "Golden Mirage" у Лас-Вегасі був переповнений – продавці, постачальники, маркетологи, інвестори й медичні працівники з усього світу. Девід, ще тоді при костюмі, із виблискуючою бейдж-стрічкою на шиї, стояв біля стенду з новими портативними апаратами для кардіомоніторингу, озброєний усмішкою і комерційним завзяттям.
— Сучасна медицина потребує мобільності. Наш пристрій — це саме те, що потрібно лікарям у польових умовах, — казав він, показуючи на екран, що світився білим блиманням ритму серця.
Це був останній день конференції. Вечір. Усі розслабилися. Девіда запросили колеги — Френк і ще двоє з відділу — "на пиво в барі", але швидко це перетворилось у похід до казино.
— Ходи з нами, Дейв! Просто спробуй разок, — гукнув Френк, коли вони проходили повз рулетку.
Спочатку Девід стояв осторонь. Але одна ставка — виграш. Ще одна — ще виграш. Адреналін. Гроші. Руки трусились.
Через кілька годин він сидів у барі казино, програвши вже понад тисячу фунтів. Очі червоні, обличчя втомлене. Він не помітив, як Френк вийшов, лишивши його самого.
— Гарна гра, містере Джонс, — тихо сказала жінка в червоному, яка сиділа поруч. Її погляд був пронизливим. — Знаєте, якби не цей азарт, ви були б ідеальним кандидатом. Але тепер... тепер ви вразливий.
— Що?
— Нічого. Просто спостерігаю.
Вона зникла, як і з’явилась — без звуку, без сліду. Девід не надав значення — думав, може, галюцинація від алкоголю.
Наступного ранку, коли він повернувся в номер, його чекала електронна пошта — лист із заголовком: "Важлива інформація для керівництва: Девід Джонс. Конфіденційно." Невдовзі його викликав бос, а через тиждень — звільнення. Джулія дізналась про його нові борги. Розлучення. Спад.
Але тепер, згадуючи все це, Девід сидів у приймальні, чекаючи на співбесіду, куди його щойно внесли за оголошенням. Його життя розсипалось мов пазл. І все почалось із тієї злощасної конференції. Із Френка. Із казино. Із тієї жінки в червоному…
— Девід Джонс? — покликала секретарка. — Проходьте, вас чекає Луїс.