Розділ 96. «По-дешевше — по-дурному»

Опівдні сонце палало так, що металеві ворота СТО «ПРОФІ» аж іскрилися від блиску. Хлопці сиділи в тіні, сьорбали чай і жартували, що після такого дня навіть гайковий ключ розжариться.

Тиша тривала недовго. На подвір’я поважно вкотився чорний позашляховик. Машина виглядала наче з реклами: тоновані вікна, масивні диски, хромована решітка. На світлі кузов сяяв, але щось у його русі видавало хворобу — коробка справді «підбуксовувала».

Вийшов з авто чоловік років сорока. Шкіряна куртка, золотий браслет, дорогі окуляри й упевнений погляд. Голос у нього теж був «з претензією»:

— Здоров, майстри. У мене коробка передач тупить. Але кажу одразу — робіть дешево, я не мільйонер.

Вадим підвівся й, як завжди, спокійно відповів:

— Дешево не завжди означає добре. Ми працюємо якісно. Ціни — по роботі.

Чоловік скривився:

— Ой, тільки не треба мені ваших лекцій. Я вже на трьох станціях був. Один хотів здерти втридорога, другий каже «тільки по запису», третій узагалі відмовився. Ви хоч нормальні, чи теж будете розповідати казки?

Хлопці переглянулися. Петро ледве стримав сміх, а Юра, який був профі з коробок, підійшов ближче.

— Піднімаємо? — коротко спитав.

Позашляховик загнали на підйомник. Юра перевірив рівень масла, відкрутив пробку, глянув на стружку. Потім витяг щупа — рідина була чорна, густюща, як дьоготь.

— Все ясно, — зітхнув він. — Коробка ще жива, але довго так не протягне. Масло відпрацювало, фільтр забитий. Треба промивати систему, ставити новий фільтр, заливати свіже масло — і буде бігати.

— А що там того масла? — відмахнувся клієнт. — Я сам куплю. Дивіться! — І він витяг з багажника пляшку підозрілого вигляду. — Китай, але норм! Тут все є — і для коробки, і для двигуна, універсал!

Юра скривився, а Вадим втримався від різких слів і лише спокійно пояснив:

— Якщо в коробку залити «все є», то дуже швидко буде «все пропало».

— Та ну, не перебільшуйте! Я вже так робив — і нічого, машина їздила. Ви просто хочете з мене більше грошей здерти.

— Ми попереджаємо, — спокійно повторив Вадим. — Якщо наполягаєш на своєму, ми можемо залити твоє масло, але без гарантії. Тоді претензій до нас — ніяких. Підтверджуєш?

— Підтверджую. І не вчи майстра! — самовпевнено відрубав клієнт.

Петро закотив очі, але промовчав. Робота пішла: старе масло злили, коробку промили, фільтр замінили, залили його «чудо-рідину». Машина поїхала — на вигляд усе працювало.

Та недовго. Вже через триста метрів, просто на перехресті перед світлофором, позашляховик різко сіпнувся й заглох. Сигнали ззаду, крики з вікон, а «цар» за кермом одразу схопив телефон:

— Шо ви наробили?!

Юра, бурмочучи собі під ніс «я ж попереджав», взяв інструменти й виїхав на місце. Підключив сканер — і все стало ясно: перегрів, датчик тиску показує нуль, коробка перейшла в аварійний режим.

— Це твоє масло, — спокійно сказав Юра. — Дало осад, забило новий фільтр, тиск упав. Добре, що коробка не розсипалась остаточно. Але буксир — неминучий.

Клієнт почервонів. Гонор і впевненість кудись зникли. Він ковтав слину й мовчав, дивлячись, як його «величавий позашляховик» стоїть, наче безпомічний.

Машину притягли назад на СТО. Цього разу чоловік уже не махав руками й не сперечався. Він тільки буркнув:

— Робіть… як знаєте.

І хлопці зробили. Уже по-справжньому, з якісним маслом, правильною промивкою й перевіркою.

Наступного дня клієнт з’явився знову. Браслет блищав так само, але голос звучав інакше: тихіше, спокійніше.

— Добре… — сказав він, відкашлявшись. — Ви були праві. А можна до вас записатися на наступний місяць? Бо гальма щось підсвистують…

Вадим усміхнувся і, витерши руки, відповів:

— Можна. Але домовимось одразу: без «дешево». У нас тут не базар. Тут — ПРОФІ.

Чоловік кивнув, потис руку й поїхав уже не як «цар дороги», а як людина, яка зрозуміла просту істину: на майстрах не економлять. Бо майстер відповідає не тільки за машину, а й за твою безпеку.