Розділ 83. Що насправді коштує дорожче

На СТО «ПРОФІ» не минуло й кількох днів після пригоди з Валентином, як у ворота заїхала ще одна машина. Це була Toyota Corolla, не нова, але видно було, що господар дбав про неї, як про щось своє, рідне. Лак місцями потьмянів, на арках проглядала легенька іржа, проте в салоні — чистота й порядок. Машина, що бачила дороги, і руки, які її берегли.

З неї вийшов кремезний чоловік з натрудженими руками, обвітреним обличчям і сивиною, що гармонійно лягала на скроні. Його погляд був стриманий, але впевнений — таким буває погляд того, хто знає життя й багато пережив.

— Доброго дня, хлопці, — привітався він.

— Вітаємо, заходьте, — відповів Матвій, витираючи руки об ганчірку.

Чоловік назвався Михайлом і ще з порогу зізнався:

— Я знаю, що мені скажете. Мені вже казали. Двигун треба міняти.

— А хто вам таке сказав? — поцікавився Вітя, підходячи до машини.

— Та наш, у селі, Сергій. У нього СТО невеличке. Каже: «Тільки контрактний двигун, сорок тисяч гривень мінімум. Інакше — не поїдеш».

Хлопці переглянулися. Вітя нахилився над капотом, уважно прислухався. Мотор справді хрипів, як старий гармоніст після весілля: то захлинався, то видавав дивний металевий звук. Але очі Віті світилися спокоєм.

Він витягнув один дріт, підкрутив інший, легенько постукав по блоку, закрутив гайку, яку, схоже, востаннє лишили недотягнутою.

— Спробуймо, — сказав.

Ключ повернули. Corolla загуркотіла рівно й впевнено, немов тільки зійшла з конвеєра.

Михайло аж підскочив:

— Та ну?!

— От і все, — спокійно мовив Вітя. — Один контакт був відірваний, другий пробивав на масу. Ремонтувати нічого не треба. Але масло й фільтр замініть — і їздитиме, як годинник.

— І скільки я вам винен? — розгублено запитав Михайло.

— За роботу — нічого, — відповів Вітя. — Тільки за масло й фільтр. 700 гривень.

Очі в чоловіка зробилися круглими.

— Ви жартуєте? Мене хотіли «ощасливити» на сорок тисяч! А ви…

— У нас інша політика, — усміхнувся Матвій. — Ми людям не продаємо «нове», якщо старе ще може чесно служити.

Михайло довго мовчав. Потім, несподівано навіть для себе, зняв з руки старі дерев’яні чотки й поклав на стіл.

— Це мені батько залишив. Я завжди носив для пам’яті. А тепер — вам. Бо ви зробили більше, ніж просто ремонт.

Хлопці відмовлялися, але Михайло був непохитний. Для нього це було не віддати — а поділитися частинкою серця.

---

Того ж дня приїхала інша клієнтка — пані Лідія. Інтелігентна вчителька, років під шістдесят, з акуратно зібраним волоссям, окулярами на кінчику носа та нотатником, у який щось постійно занотовувала.

— У мене, хлопці, проблема, — сказала вона трохи винувато. — Гальма ледве беруть, а коли натискаю — такий скрегіт, що аж мороз по шкірі.

Вітя й Матвій оглянули все й здивувалися: справа зовсім не в колодках, як їй сказали в іншому сервісі.

— Тут, пані Лідіє, просто хтось підлив маслянистої рідини на диск, — пояснив Вітя. — Чи випадково, чи спеціально — не знаю. Промили, витерли, підкрутили. Гальма як нові.

Жінка тремтіла, тримаючи в руках зошит.

— Я вчора вже підписала договір на ремонт… на 12 тисяч гривень. Добре, що ще не заплатила.

— Платіть нам…з усмішкою, — сказав Матвій, тільки в двадцять раз меньше.

— Я краще спечу пиріг з яблуками, ще додатково — щиро відповіла вона. — Ви ж як лікарі. Тільки для машин.

Наступного дня вона й справді принесла ще теплий пиріг. Уся майстерня пахла яблуками й корицею, а хлопці жартували, що така «оплата» куди смачніша за гроші.

---

Такі дні на СТО траплялися часто. Люди приходили з надією й недовірою водночас. Бо надто вже звикли, що у світі тебе хочуть обдурити. Але саме тут, серед мастила, інструментів і простих слів, вони бачили інше.

Майстри знали: справжня якість — не тільки в деталях і в роботі. Вона і в відношенні. Бо іноді найважливіше не закрутити гайку чи замінити фільтр, а відновити довіру. Показати людині, що чесність існує.

Іноді надзвичайне — це не героїчні подвиги й не великі гроші. Надзвичайне — це коли ти не користуєшся чужою слабкістю, а допомагаєш. Коли не женешся за наживою, а живеш по совісті.

Тоді навіть звичайне СТО стає місцем, де оживає справжня людяність.