Розділ 80. Перевірка охорони СТО

СТО «ПРОФІ» розросталося, вдосконалювалося і приносило не лише прибуток, а й задоволення. Проте, чим більший об’єкт — тим більша відповідальність. Матвій добре це розумів, тому не відклав у довгу шухляду перевірку охоронної служби. Безпека — основа спокою, і як би добре все не працювало вдень, вночі ситуація могла змінитися. Ось і настав той день, коли він вирішив особисто проконтролювати чергування охоронців і їх роботу.

Зміна випала на Григорія Мифодійовича — кремезного, поважного чоловіка, колишнього військового. Його погляд завжди був спокійним, але уважним, рухи — зібраними, а мова — короткою і точною. Він був назначеним Матвієм старшим у парі охоронців, і заслужено. Його напарник Руслан — молодий, лише двадцять п’ять років, але дисциплінований, не лінивий, і, головне, з твердими принципами. Матвій за таких працівників тримався, адже не так часто трапляються молоді люди з внутрішнім стрижнем і справжньою порядністю.

Матвій приїхав на СТО вже після сьомої вечора, коли всі майстри розійшлися по домівках, а територія поступово занурювалася в тишу. Лише віддалено було чути шум дороги та глухе клацання реле в майстерні, яка охолоджувалась після робочого дня.

Сторожка, яку збудували за його наказом, стояла неподалік головних воріт. Вікна на три боки, утеплені стіни, електричний чайник, невеличка пічка-буржуйка на зиму, телевізор і навіть ноутбук — все було продумано до дрібниць. Це був не просто будиночок — це був пост спостереження. Матвій зайшов без попередження, але Григорій, почувши кроки, вже стояв біля дверей, відкриваючи їх.

— Доброго вечора, Мифодійовичу! — привітався Матвій.

— І вам не хворіти, начальнику, заходьте, чай гарячий є.

Вони сіли за невеликий стіл, розливвши по кружках ароматний чорний чай із лимоном. Григорій був небалакучий, але Матвій умів розговорити людину.

— Ну що, як служба? — почав він.

— Все спокійно. Обхід роблю кожні дві години. Камери обдивляюсь, журнал заповнюю. Сьогодні — тиша. Один тільки п’яний приходив — стукав у двері, просив закурити.

— І що сказав?

— Сказав, що не курю і йому не раджу. Пішов собі далі. Таке трапляється, нічого страшного.

Матвій кивнув. Він розумів: таких дрібниць і складається велика справа. Потім погляд його впав на бетонну огорожу за вікном.

— Бачу добре несеш службу, не відволікаєшся ні на мить.

— Не можна. Така територія — як би не було лиха. Он, огорожа хороша, але без колючої стрічки — легко перелізти. От якби стрічку поставити...

Матвій уже витягував блокнот і ручку. Записав:

"Колюча стрічка на огорожу — терміново."

— Буде тобі стрічка, — пообіцяв він.

Григорій потягнувся до чайника, налив ще чаю і додав:

— А ще, Матвій Олександрович, не завадили б камери. Хоча б три: одна на в’їзд, одна на майстерні, і одна — на магазин.

— Камери? — Матвій знову записував. — Добре, зробимо.

— І ще — в магазині б поставити датчики на двері і вікна. Ну, на всяк випадок. Там зараз товару, на кілька десятків тисяч гривень. Якщо що — тривога, сигнал на пост і поліцію. Бо спокій краще бережуть не кулемети, а хороша профілактика.

— Мудро говориш, Мифодійович. Уважно слухаю, все записую.

Вони ще трохи поговорили про зміни в законодавстві, про те, як краще вести журнал чергування, про плани на зиму. Матвій запитав, як Руслан справляється, чи не підводить. І почув добрі слова про Руслана:

— Молодець. Рідко таке буває, але він — з характером. Бувало, сам вночі обходить і навіть замки перевіряє, коли навіть чергую я. Тобто не лише слухається, а й сам ініціативу проявляє.

На тому й закінчили. Матвій поїхав додому пізно вночі, а вже наступного ранку викликав фахівців. За кілька днів на огорожі встановили сучасну колючу стрічку з лезами, а на території — три камери спостереження з відеореєстратором та онлайн-доступом. У магазині з’явилися датчики відкриття вікон і дверей, з’єднані з охоронною системою.

СТО стало не просто сучасним і прибутковим, а ще й захищеним. Матвій знав: коли поряд чесні люди, як Григорій і Руслан — все вийде. Але ще більше він знав інше: навіть найкращий солдат потребує доброго щита. І цей щит він мав забезпечити.

Бо хто керує — той і відповідає.