Розділ 72 Перемога добра над злом

Матвій від самого початку відчував, що в цій справі криється щось темне.

Занадто багато «випадкових» нарікань від пасажирів, дивні чутки серед водіїв, які не мали під собою жодної правди. Усі ці ниточки вели до однієї людини — Миколи Дороха.

Зовні — благочестивий, набожний, завжди з Біблією під пахвою, він любив повчати інших і грати роль праведника. Але за цією маскою ховалася підлість. У словах — цитати з Писання, а в діях — підкинуті інтриги, перекручена правда й дрібна, але отруйна маніпуляція.

Матвій не був наївним. Він розумів: якщо пустити все на самоплив — зло пустить коріння. А коріння вирвати куди важче, ніж молодий паросток.

Таємний план

Сидячи одного вечора в кабінеті на СТО, Матвій дістав зі старої сумки кілька невеликих чорних коробочок. Це були мініатюрні камери — залишки його минулої роботи, коли доводилося мати справу з безпекою.

— Час і тобі послужити, — тихо сказав він, роздивляючись маленький прилад.

П’ять камер він розмістив там, де найчастіше виникали дивні ситуації:

на зупинці в Козені,

у двох селах, де пасажирів найбільше,

ще у двох — де найчастіше виникали скарги.

Про план він не сказав нікому — ні Василю, ні водіям, ні навіть своєму заміснику. Лише тиша й терпіння могли дати результат.

А тим часом, поверхнево життя йшло, як завжди. Пасажири їздили, водії виконували свою роботу, а Дорох продовжував плести свою павутину.

— Матвій дивиться на всіх згори, — тихо нашіптував він сільським жінкам у черзі. — Називає вас «селюками»…

— Водії крадуть у нього ж з каси, а він заплющує очі, бо боїться! — кидав він із підозрілим виглядом у місцевих крамницях.

Слово за словом — і недовіра починала проростати.

Викриття

Минув місяць. Камери зібрали достатньо матеріалу. Матвій довго переглядав записи ночами, сидячи в майстерні сам на сам із монітором.

На одному відео було видно, як Дорох навмисно зупиняв автобус у селі на пів години довше. Пасажири нервували, сварилися, а потім він із удаваним співчуттям казав:

— От бачите, це все через недолугого Матвія! Він не поважає вас, затримує свій маршрут, тому і повинен затримувати свій.

А коли час втрачався, він мчав через ділянки маршруту на шаленій швидкості, ризикуючи життями пасажирів, аби вкластися в графік.

На іншому відео було зафіксовано, як він викривляв слова Матвія. Той говорив водієві:

> — Жінці важко, бо вона з села, їй добиратись непросто, то й підкинь безкоштовно.

А вже наступного дня Дорох переказував:

— Матвій сказав, що вона "селючка", як та Сердючка!

Це була підлість у найчистішому вигляді. Лицемір’я, прикрите псевдоправедністю.

Матвій відчув, що настав час. Він зібрав найвагоміші записи на одну флешку й відніс її до обласного управління транспорту.

Суд правди

В обласному управлінні панувала сувора атмосфера. Начальник департаменту, людина з кам’яним обличчям і досвідом у справах, мовчки переглянув відео. Кадр за кадром, факт за фактом.

У кімнаті запала тиша. Нарешті він підняв голову й сказав:

— Це не просто порушення графіків. Це — маніпуляція людьми, дискредитація колективу. І найпідліше те, що робиться це під прикриттям віри.

Матвій мовчав. Він не вимагав кари — лише справедливості.

Рішення було несподіваним. Дороха не вигнали. Його зняли з міжселищного маршруту й перевели на внутрішньоміські перевезення.

— Бо він свій, «хрещений», — тихо додав хтось із присутніх.

Ці слова були, як холодний ніж.

Але Матвій не злився. Він лише зітхнув і сказав:

— Якби він був справжнім християнином, визнав би свої помилки. А так… Бог суддя кожному.

Перемога

Новина швидко розлетілася селами:

> «Миколу Дороха зняли з маршруту».

Хтось сміявся, хтось співчував, але більшість пасажирів полегшено зітхнули. Поїздки знову стали стабільними. Ніхто більше не нацьковував людей, не сіяв брехню. Атмосфера стала легшою.

Того вечора Матвій пішов до церкви. Сів на задній лавці, непомітний серед людей. Священник говорив про справжню віру, що виявляється не словами, а ділами.

Матвій слухав і мовчав. У його серці була вдячність. Не за покарання ворога — за торжество правди.

Внутрішній голос тихо промовив:

> — Добро перемогло. Не одразу. Не гучно. Але остаточно.

І це була найчистіша перемога з усіх — перемога добра над злом. Не через злість. Не через силу. А через правду.