Розділ 61 Тиха варта в дії

Без зайвого галасу, без гучних заяв і реклам, на торговій базі почала діяти нова система. Вона мала просту, але проникливу назву — "Тиха варта". Ця ідея, як зрілий плід, визріла в серці Матвія й, без сумніву, була натхнена Самим Богом. Інакше годі було пояснити ту мудрість і простоту, з якою він її втілив.

На вході до бази кожен відвідувач тепер мусив отримати невелику перепустку — тоненьку, гнучку картку з RFID-міткою. Вона виглядала звичайно, непримітно, але саме в цьому й полягала її сила. Ніхто з простих відвідувачів не здогадувався, що перепустка не лише дозволяє пройти КПП, а й фіксує переміщення між зонами бази. Таємний наглядач, що не мав очей, але бачив усе. Не мав голосу, але сповіщав вчасно. І це вже працювало.

Одного похмурого дня, коли вітер ніс по базі запах смаженої ковбаси з кіоску на розі та давніх, уже куплених товарів зі складів, система спрацювала. Звичайний відвідувач на ім’я Вадим, з вигляду скромний, навіть трохи зашуганий, знову навідався на базу. У його перепустці — та сама RFID-мітка, запрограмована без його відома. І ось сигнал — "мертва зона". Це зона на два метри від огорожі, його зафіксували датчики руху і ендефікував по RFID мітці і це вже був прорив дамби в плані безпеки.

Матвій, не втрачаючи часу, звернувся до відеонагляду. Система підтвердила: Вадим — не простий покупець. Його рухи були надто обережні, надто точні. Він ішов до закутка за старими ящиками, озирнувся, кинув погляд на огорожу. І — раз! — перекинув згорток через паркан. На тому боці вже хтось чекав.

Матвій натиснув кнопку збереження фрагменту відео. Серце билося частіше. Все ставало на свої місця. Те, що довго залишалось у тіні, нарешті вийшло на світло.

Вантажник Денис — старий працівник бази. Всі звикли до нього: міцний, мовчазний, вічно з ящиком на плечі. Але саме він був головним у цій нехитрій, але ефективній злочинній схемі. Вадим — його брат. Той що заходив під виглядом покупця, вибирав один-єдиний товар, щось рідкісне: годинник, смартфон, аксесуар. А Денис непомітно додавав іще один-два. Потім усе — через "мертву зону", за огорожу, де вже чекав їхній третій. І так, дрібка за дрібкою, рік за роком — капала крапля крадіжки, наче іржа на сталевий каркас бази,і нищило її репутацію.

Але тепер настав кінець. Матвій зібрав докази, передав керівництву фірми тобто директору бази, як конфединціальну інформацію. І наказав одне: "Мене в цій справі не було. Забудьте, що я щось говорив." Так було завжди — і не заради слави, а заради справедливості. Бо якщо добро робиться гучно — воно починає пахнути гордістю. А Матвій пам’ятав: усе, що він має, — від Бога. І Йому — вся слава.

Охоронець Василь, старий соратник і напарник Матвія, діяв швидко. Вадима затримали. Денис, розуміючи, що доказів більш ніж достатньо, знітився. Але, замість тюрми, йому дали шанс.

Він повністю компенсував збитки фірмі, був звільнений без ганьби, але назавжди. І навіть за це Матвій дякував Богу.

— Господи, — мовив він, ставши на коліна у своїй маленькій кімнаті, — я нічого без Тебе не вартую. Це все — Ти. Я тільки спробував. Ти дав і розум, і натхнення, і можливість. А мені — хай буде тільки воля творити добро.

Уся операція пройшла без зайвого шуму. Директор Наталія Олексіївна дізналася лише про факти: охоронна система працює. Збитки попереджено. Безпека підвищилась. Її повага до Матвія зросла ще більше. Вона знала, що в нього не лише голова світла, але й серце чисте. Не заради премій і похвали, а заради істини. І, зрештою, заради людей.

Троє знали правду, як працює система: Матвій — як творець і виконавець. Василь — як той, хто стоїть на варті. І Наталія Олексіївна — як та, хто вірила в ідею й фінансувала "Тиху варту".

Так, мовчки, але впевнено, Матвій зробив черговий крок. Він не став багатшим, але здобув важливіше — довіру, повагу і мир у серці. І ще — безмежну вдячність Богу. Бо Він діє в тиші. Бо Його справа — світло, яке розганяє темряву, навіть тоді, коли її ніхто не бачить. І це була важлива справа: достеменна ідентифікація злочинця через впровадження новітніх технологій.

> "Нехай ліва рука твоя не знає, що чинить права…" — пригадував Матвій Євангельське слово. І вдивлявся в небо. І там, у хмарах, йому здавалося, промайнуло тихе "Я тесбе почув".