Розділ 55. Потужності, раціональність, хобі.

Але Матвій був не тою людиною, щоб поховати свої мрії, відкинути всі свої намагання й здобутки, яких він досяг у сфері безпеки охоронних систем об'єктів охорони. Його життя, хоч і складалося з буднів, що здавалися рутинними, насправді було наповнене внутрішнім рухом, постійним прагненням до розвитку і творчості. В ньому жили ідеї, що не зникали — вони чекали свого часу.

Матвій мав потужності. Не надзвичайні, не ті, що з фільмів про супергероїв, а свої — цілком реальні, доступні, але добре продумані. Його планшет Lenovo TB-J616X не вражав характеристиками, але був зручним, надійним і стабільним партнером у щоденних справах. Він міг одночасно працювати з кількома додатками, тримати відкриті документи, швидко шукати потрібну інформацію, а головне — дозволяв Матвію спілкуватися зі штучним інтелектом. Це стало для нього чимось більшим, ніж просто функція — це було вікно у світ ідей, рішень і натхнення.

Цей планшет він придбав, продавши комп’ютер, подарований колись Наталією Олексіївною. І не тому, що не цінував подарунок — навпаки, він щиро дякував їй у серці, але розумів: час іде, потреби змінюються, а мобільність — це свобода. У нього не було мети сидіти годинами за потужною машиною. Він не був фанатичним хакером, хоч добре розумівся на основах програмування, захисту інформації, сучасних IT-інструментах. Але йому важливо було бути там, де відбувається життя — в русі, в соціальних мережах, у спілкуванні з розумними системами, у безперервному потоці знань.

До того ж, завдяки стабільним заробіткам, він зміг дозволити собі ще один інструмент — Samsung Galaxy A5. Не флагман, але розумний, витривалий, з гарною камерою, що дозволяла не лише фотографувати важливе, а й документувати, записувати, аналізувати. Матвій не гнався за престижем — він цінував функціональність. Його речі були скромними, але надійними. Це була його філософія: обирати не найкраще на ринку, а найкраще для себе.

На цій мінімальній, але злагодженій базі, Матвій вирішив будувати далі. Не чекати грантів, не просити допомоги, не шукати спонсора. Все — за власний рахунок. Це була справа честі. Його хобі перетворювалося в щось більше: у лабораторію ідей, де з допомогою штучного інтелекту він створював і тестував моделі, розробляв концепції, обговорював ризики і перспективи, ставив питання і шукав на них відповіді.

Почав він із простого. Найбільшого виклику для будь-якого охоронного об’єкта — автономності з максимальною безпекою. Чим менше руху — тим менше шансів на проникнення, випадкову втрату інформації, несанкціоновані дії. І він знайшов ідею, яка поєднувала безпеку, бізнес і соціальну відповідальність.

Він запропонував Наталії Олексіївні відкрити на території охоронюваного об’єкта невеличкий продовольчий пункт — міні-маркет або навіть їдальню. Не лише для себе, а й для всіх підприємців, які орендували приміщення на базі. Усе просто: працівники зранку приходять на роботу, залишаються в межах об’єкта весь день, не виходячи за межі. Це зменшує рух через прохідну, спрощує охоронні завдання, знижує ризики.

Але водночас це — нові робочі місця, прибуток, зручність для підприємців. Додаткові охоронці могли бути задіяні і в обслуговуванні торгової точки, тим самим поєднуючи функції. А головне — це рішення не потребувало серйозних інвестицій. Просто хороша організація, трохи креативу і технічна підтримка, в якій Матвій розумівся як ніхто інший.

— Наталіє Олексіївно, — звернувся він одного вечора, — я не пропоную щось глобальне. Але уявіть: працівники не виходять на вулицю за бутербродом чи кавою. Вони все мають тут. І зручно, і безпечніше, і прибуток ваш. Можна ще й каву з автомату поставити — ми ж охоронці матимем нагляд на все й одразу.

Вона довго мовчала, слухаючи. Але потім усміхнулась — та посмішка, якою в її віці посміхаються лише ті, хто багато бачив, але зберіг віру в людей.

— У тебе завжди були ідеї, Матвію. І ти завжди їх доводиш до кінця.

Так з простого хобі, з планшета і смартфона, з кількох годин за спілкуванням зі штучним інтелектом, із творчості і мислення — народжувалася нова якість життя. Бо надзвичайне часто починається саме з буденності, яку хтось побачив не просто як обов’язок, а як можливість.