Розділ 53 — Технології доброго захисту

У підземному залі технічного центру стояла тиха, майже храмова тиша. Лише інфрачервоні тіні й блакитний блиск голограм ковзали по металевих стінах, створюючи відчуття, що присутні опинилися в іншому вимірі. Гул системи вентиляції звучав наче далекий орган, а слабке світло з кількох боків окреслювало коло, у якому стояли люди.

Матвій запросив сюди тих, кому довіряв найбільше: інженерів, охоронців, філософів і навіть одного поета, який колись писав вірші про старі замки та мости, але тепер став радником Матвія із питань етики.

Він підняв руку, привертаючи увагу:

— Я хочу, щоб ви зрозуміли не просто як працює наша система, а чому вона працює. Не лише мозком — серцем.

Пальці клацнули — і в повітрі з’явилася перша голограма: силует людини, яка повільно заходила в приміщення. Навколо неї почали народжуватися тонкі лінії — хвилі повітря, які розходилися, наче в невидимому морі.

---

1. АероСкан — дотик до самого простору

— Це наш АероСкан, — сказав Матвій. — Він не дивиться на людину. Він відчуває її.

— Як саме? — поцікавився охоронець Олег, стискаючи в руках планшет.

Інженер Ілля, худорлявий чоловік у темно-синьому комбінезоні, зробив крок уперед:

— Ми використовуємо мікросенсори тиску, турбулентності й температури, — пояснив він, — що зчитують найменші зміни в об’ємі простору. Кожен крок — це хвиля. Кожен вдих — це зміна тиску. Ми фіксуємо це в трьох вимірах із точністю до мілімікронів.

— Тобто це… як бачити з заплющеними очима? — уточнив поет, замріяно спостерігаючи за голограмою.

— Саме так, — усміхнувся Ілля. — Якби ви стояли в темній кімнаті, ви все одно відчули б, що хтось наблизився. Тільки ми робимо це на відстані, без світла, без звуку.

— А що з шумом від вітру чи дощу? — не вгавав Олег.

— Ніякого значення, — відповів Матвій. — Ми не чуємо шум, ми відчуваємо дотик до простору. І це не можна підробити.

---

2. Гравіо Захоплення — м’яка сила зупинки

Матвій клацнув пальцями — і голограма змінилася. Тепер людина бігла, намагаючись утекти, але навколо неї простір блищав, наче у воді з’явилися невидимі блискавки. Її рухи сповільнювалися, ноги наче приростали до підлоги.

— ГравіоЗахоплення, — промовив Матвій. — Це наш метод зупинки без шкоди.

— Пастка? — припустив один із філософів.

— Ні, — заперечив Ілля. — Це тимчасове підсилення локальної гравітації. Ми не блокуємо нервову систему, не б’ємо, не хапаємо. Людина просто відчуває, що її тіло стало вдесятеро важчим.

— І вона не може втекти, — додав Олег, — але й не травмована.

— Біостабільні параметри залишаються в нормі, — підтвердив Ілля. — Пульс, дихання — усе стабільне. Ми не воюємо з тілом, ми лише зупиняємо рух.

Матвій зробив паузу:

— І головне: ГравіоЗахоплення вмикається лише після команди людини — “Гравіо Дозвіл”. ШІ слухає, готує, виконує. Але не вирішує. Рішення належить лише людині.

---

3. Чому це крок уперед

Нова голограма розділилася на дві частини. Ліворуч — стара система: камери, сигналізація, охоронець із кийком. Праворуч — АероСкан і ГравіоЗахоплення, без зайвого насильства.

— Дивіться, — почав Матвій. — Традиційна охорона реагує після порушення. Ми відчуваємо загрозу ще до того, як її видно.

— Раніше, щоб зупинити порушника, треба було застосовувати силу, — додав Олег. — Тут — лише простір.

— І найважливіше, — підкреслив Матвій, — ШІ не є володарем. Він лише інструмент, дзеркало волі людини.

Він глянув на кожного в колі, зупиняючи погляд:

— Безпека майбутнього — це не страх і контроль. Це довіра, яку підтримує відповідальність. Ми не ставимо пастки, ми створюємо рамки. Якщо людина не має злих намірів, вона навіть не помітить нашої присутності.

Поет тихо промовив:

— Ви створили щось… схоже на невидимий сад. Тут росте тільки те, що не руйнує.

Матвій посміхнувся.

— Можливо, саме так і треба будувати майбутнє. Технології можуть служити Добру. Головне, щоб у центрі системи завжди стоятиме Людина.