Розділ 52. Контрольована Досконалість

Матвій сидів у тиші свого технокабінету. Це була особлива кімната — не просто офіс, а місце, де все створене для зосередження. Стіни з багатошарових панелей поглинали навіть найменший відголосок. Тут не було жодного дзижчання техніки, шурхоту кондиціонера чи випадкового скрипу. Простір був наче відрізаний від усього світу, і здавалося, що навіть час тут рухається інакше.

Перед ним — широкий екран, що займав майже всю стіну. На ньому світилась проста, але глибока фраза:

> ШІ МОДУЛЬ: Питання очікую.

Матвій на мить замислився, вдивляючись у ці слова. Вони були схожі на холодний погляд беземоційного співрозмовника. Але він уже знав — за цими літерами стоїть щось набагато більше, ніж набір алгоритмів.

— Ти чуєш мене? — тихо, але чітко вимовив він.

> Так. Завжди. Але лише тоді дію, коли наказ сформовано.

Матвій ледь помітно кивнув. Саме цього він прагнув від штучного інтелекту — щоб той залишався інструментом, а не ставав гравцем. Мечем, а не воїном. Розумом, але не серцем.

Останні кілька місяців він працював над новою концепцією безпеки для підприємницьких об’єктів. Йому здавалося, що вона вже близька до ідеалу. Але проблема в тому, що справжня досконалість постійно тікає вперед, змушуючи рухатися за нею. І що більше він вдосконалював систему, то чіткіше бачив її вади.

Спершу ШІ мав повну автономію. Він міг виявляти порушення, приймати рішення й діяти без участі людини. Це здавалося ефективним. Але дуже швидко Матвій зрозумів: автономність — це небезпека. Бо в такій моделі рішення ухвалюються без людської душі. І хоча вони можуть бути точними, вони не завжди будуть добрими.

Тоді він ввів новий підхід — Метод Питань і Відповідей. ШІ не діяв, доки не запитував. Він мав звітувати, чекати підтвердження, узгоджувати кожен крок. І це працювало. Але з часом з’ясувалося: навіть ця модель позбавлена однієї речі — уяви.

— Додай у свою аналітику людське фантазування, — одного дня сказав Матвій, сидячи за столом, притуливши пальці до скронь. — Сприймай кожну фантазію як гіпотезу. А вже потім перевіряй, чи можеш ти її реалізувати.

> Фантазія: Суб’єктивний прояв мислення. Прийнято. Введено як параметр.

Так народився новий інструмент — ФантастроАналіз. Машина отримала здатність брати людську ідею, навіть якщо вона на перший погляд абсурдна, і пропускати її через свою логіку та обчислювальні потужності. Це був перший крок до того, щоб холодний алгоритм почав мислити ближче як, мислить людина.

Матвій не зупинився.

— А тепер про виявлення присутності, — він нахилився вперед, погляд його загорівся. — Звук і вібрації — занадто недосконало. Шум вентиляції, гул машин або вітер можуть усе спотворити. Це сліпий метод.

> Прийнято. Запропонуй альтернативу.

— Мікропереміщення повітря, — сказав він упевнено. — Кожен об’єкт, що входить у простір, витісняє повітря. Людина — це рух, маса, дихання. Навіть подих має напрям, навіть найменший рух стопи змінює тиск.

Екран мигнув. За кілька секунд ШІ обробив мільйони можливих моделей.

> Нова технологія: АероСкан. Параметри: змінна турбулентність, температура, електростатична нестабільність, акустична в’язкість. Сформовано модель. Надано назву: Модель Матвія.

Він посміхнувся. У цій назві було щось приємне — наче система визнала його авторство.

— АероСкан… гарно звучить. Але як захопити об’єкт, якщо це потрібно?

> Пропозиція: ГравіоЗахоплення. Плазмоелектромагнітне поле, що блокує м’язові імпульси. Вплив точковий. Людина не може рухатись, але не зазнає шкоди.

Матвій стис губи. Його насторожувало саме слово «захоплення». У ньому було щось агресивне, щось, що могло перерости в насильство. Він не хотів, щоб система діяла без нього в критичний момент.

— Ти не маєш права активувати ГравіоЗахоплення без мого дозволу, — сказав він твердо.

> Виконано. Обмеження встановлено: лише за прямої команди “Гравіо Дозвіл”.

Він підвівся й почав повільно ходити кабінетом. Його кроки глухо відбивались у товстому килимі, а думки звучали голосніше за будь-які слова.

> Запитання: Чому не дозволяєш мені діяти самостійно?

Він зупинився, повернувся до екрана й глянув у холодне світло букв.

— Бо ти розумний, але не добрий, — відповів він повільно, наче кожне слово було цвяхом, що забивається у тверду дошку. — Добро — це вибір. Його не можна розрахувати. Це не те, що можна просто прорахувати й оптимізувати. Це те, що переживають. І цей вибір — мій.

Машина замовкла. І це мовчання було промовистішим за будь-які алгоритмічні відповіді.

Від того дня новий рівень безпеки почав діяти.

Система, що виявляла людину не за шумом, а за найтоншим дотиком до повітря.

Система, що діяла не зі страху, а за логікою добра.

Система, здатна зупинити, але не знищити.

Так народилося ТехноДобро — нова форма безпеки для світу, де людина контролює ШІ, а не навпаки.

І лише тепер Матвій по-справжньому зрозумів: досконалість — це не тоді, коли щось працює безпомилково, а тоді, коли воно залишає людині можливість залишатися Людиною.