Розділ 51. Питання, що будують реальність

Матвій сидів перед великим матовим екраном, який тихо світлів м’яким синюватим сяйвом. У кутку миготів курсор — ніби нетерпляче кликав його до розмови. Штучний інтелект чекав на нові команди, а він відчував, що настав момент, коли треба не просто збирати ідеї, а складати їх у цілісну систему.

Він згадав слова свого старого наставника: «Якщо ти вмієш ставити правильне питання — ти вже наполовину знайшов відповідь». І тепер, маючи під рукою інструмент, який міг обробити за секунди те, щоб у людини забрало б тижні, він хотів використати цю перевагу по максимуму.

Першим він набрав:

> — Чим присутність людини відрізняється від її відсутності? І яка ознака виявлення цього — найдешевша у застосуванні?

Екран ожив, і вже за секунду з’явився перелік: теплові сліди, тінь, звук, рух, мікровібрація, зміна електромагнітного фону, запах, навіть незначні коливання тиску повітря.

Матвій повільно прокручував список, вдивляючись у кожен пункт, ніби вибираючи зерно серед полови. Його цікавили лише ті рішення, які можна було б запровадити масово й дешево, без складних монтажів і дорогих сенсорів.

Він звузив сенс питання:

> — Що з усього цього можна реально встановити в кожному домі, офісі, складі — без великих витрат?

Відповідь прийшла миттєво:

> — Акустична аномалія (звук), мікровібрації (підлога, стіни), тепловий контур (інфрачервоні датчики). Найдешевше — звук і вібрація.

— Звук і вібрація… — прошепотів Матвій. — Те, що завжди поруч, але ніхто не помічає.

Він уявив старий дерев’яний паркет у бабусиній квартирі, який зрадницьки скрипів навіть під лапами кота, і подумав: «А якщо цей скрип перетворити на сигнал тривоги?»

Він продовжив:

> — Який найдешевший спосіб фіксації переміщення людини?

ШІ відповів без зволікань:

> — Геометрія руху тіні, активація звукових сенсорів у певній послідовності, сигнал з кількох простих датчиків у коридорі. Камери — дорожчі, але можна комбінувати з ними.

Матвій швидко записував кожну ідею, наче збирав камінці для фундаменту майбутньої споруди. Це ще не були готові рішення, але він бачив, як вони поступово шикуються в логічний ланцюг.

— Розпізнавання… — пробурмотів він, і пальці знову забігали по клавіатурі:

> — Крім відеокамер, які ще варіанти дешеві й надійні?

Відповідь здивувала:

> — Хода людини, шаблон характерного шуму кроків, відлуння голосу, модель дихання (у замкнених просторах). Ізолюючи, це дає індивідуальні цифрові підписи.

— Так ось воно… — його очі блиснули. — Не лише очі «бачать» людину, але й стіни «чують» її.

Він згадав нічну зміну на старому складі, коли у темряві не бачив нічого, але за звуком кроків одразу розпізнав колегу. Тоді він ще не знав, що цей принцип можна закласти в автоматизовану систему.

І, нарешті, він поставив останнє запитання на сьогодні:

> — Затримання. Найдешевший і надійний спосіб?

Відповідь з’явилася майже миттєво:

> — Електромагнітний замок, що блокує шлях у потрібний момент. Або механічне утримання дверей чи люків, активоване при розпізнанні порушника. За потреби — ультразвук або дим як пасивне блокування.

Матвій відкинувся на спинку стільця і вдихнув глибоко. Його думки літали швидше, ніж курсор на екрані. Кожне нове питання не просто давало відповіді — воно відкривало цілий напрямок для дослідження.

Він відчував себе археологом, який копає глибоку шахту в пошуках стародавнього скарбу. Лопата за лопатою — і ось уже під пальцями тверде, важке золото.

На стікері біля монітора він написав фразу, яка тепер стала його правилом:

«Запитуй — і наблизишся. Не шукай відповіді — шукай сенс».

Коли він вимкнув комп’ютер, за вікном уже темніло. Але в його голові світло лише розгорялося сильніше. Він ішов з кабінету не втомлений, а піднесений — упевнений, що сьогодні він зробив кілька кроків до винаходу, який змінить життя багатьох людей.