Розділ 50. Хто головний: людина чи штучний інтелект?

Робота над новою системою безпеки захопила Матвія настільки, що час перестав для нього існувати. Дні й ночі злилися в один безперервний потік — він прокидався з думками про алгоритми і засинав, перебираючи в голові схеми й логіку майбутнього проєкту. Штучний інтелект, якого він інтегрував у роботу, вражав: точність розрахунків, швидкість аналізу, бездоганна структурованість відповідей — усе це виглядало майже досконалим.

І все ж… з часом Матвій почав помічати щось, що викликало в ньому незрозумілий внутрішній спротив. Він не міг одразу сформулювати, що саме його турбує, але відчуття було схоже на легке розчарування після захоплення.

Проблема виявилася не у швидкості чи обсягах обчислень — тут машина була беззаперечним чемпіоном. Проблема була в самому характері рішень. Штучний інтелект завжди пропонував чіткі, завершені, «закриті» відповіді. Він ніколи не виходив за рамки того, що вже знав або міг вивести з відомих даних.

— Це… правильно, — бурмотів Матвій, переглядаючи черговий аналітичний звіт. — Але… це не нове. Це просто гарне повторення старого іншими словами.

Його охоплювало роздратування. Він хотів більше, ніж просто ідеальну реакцію на відомі сценарії. Він мріяв про те, щоб система могла вийти за межі очевидного, зробити крок у темряву невідомого, де немає готових алгоритмів. Але машина, за своєю природою, відмовлялася йти туди, де немає даних — бо там починається ризик.

Матвій ходив кімнатою, намагаючись сформулювати це для себе:

— Це не прорив. Це лише повторення відомого. А я хочу дійти туди, де ще ніхто не був.

Він зрозумів, що ключова проблема в тому, що штучний інтелект не ризикує. Він не допускає помилок — і саме тому не здатен на відкриття. Людина ж іноді діє інтуїтивно, всупереч логіці, робить хибний крок — і раптом знаходить те, чого шукала, навіть не знаючи, що воно існує. Це звучить складно, але це і є винахід.

Ця думка стала для нього поворотною. Його мета — не створити «ідеальну машину безпеки», а побудувати систему, де головним залишається той, хто мріє і мислить. Машина повинна лише підсилювати можливості, а не керувати процесом.

— Штучний інтелект — не вершина, а інструмент. Не архітектор, а кресляр. Не лідер, а порадник, — промовив він уголос, відчуваючи, як у словах з’являється чіткість. — Я сам маю бути тим, хто фантазує, ставить питання, відчуває. А він — тим, хто аналізує, уточнює, перевіряє і не в якому випадку не диктує.

Він почав вибудовувати нову логіку взаємодії:

Людина — творець, по волі Господа.

ШІ — інструмент.

Питання — шлях до винаходу.

Винахід — наслідок людського бачення, підсиленого аналітикою штучного інтелекту.

У його голові поступово сформувалася методика, якій він дав назву «Драбина до винаходу». Кожен її щабель мав свою роль:

1. Людина формує гіпотезу або навіть фантазію. Не обмежує себе фактами чи логікою — просто мріє.

2. ШІ ставить запитання. Глибокі, уточнюючі, навіть провокативні — щоб перевірити ідею на міцність.

3. Людина відповідає. Іноді впевнено, іноді вагаючись, іноді вигадуючи нові варіанти на ходу. І це наштовхує на нову, незвідану тему.

4. ШІ уточнює межі можливого. Він показує, де лежить «стеля» сучасних технологій. Людина розширює, навіть алогічно, фантастично, що дозволяє додати варіанти, яких ще не було взагалі.

5. Людина намагається цю стелю пробити. Придумує обхідні шляхи, порушує правила, комбінує непоєднуване. І це повинно принести свої результати.

6. Іноді помиляється — але іноді… винаходить. І за для цього вся попередня штовханина.

Він взяв маркер і великими літерами записав на білій дошці два головних принципи:

> «Винахід — це не відповідь. Це неправильне запитання, яке народжується у вільній голові». І воно інколи виявляється геніальним винаходом. 

> «ШІ ніколи не зробить помилку, тобто неправильне рішення, що не є одне і те саме — тому він ніколи не зробить прорив, винахід. Тільки людина має право на помилку, і це її перевага».

Поглянувши на написане, він відчув, що це вже не просто робочі нотатки. Це — маніфест. Початок нового етапу, де людина й машина працюють разом, але головне слово завжди за тим, хто здатен мріяти. Так повинно бути, бо так вирішив Бог.

,, І створив Бог людину, щоб вона господарювала над усім ''.

Матвій уявив майбутнє, де інженери, науковці, митці й навіть діти взаємодіють зі штучним інтелектом саме так: не як з бездоганним начальником, а як із мудрим помічником, якому людина ставить правильні запитання. І кожне таке питання — ще один крок у невідоме. Тому, що це і є співпраця де кожен виконує своє і не намагайтеся робити те, що не здатен.

Так почалася нова сторінка його життя. Не просто створення чергового пристрою, а побудова спільного простору для людини й інтелекту, де кожен виконує своє завдання: людина мріє — інтелект допомагає дійти.