Розділ 49. Питання, що відкривають майбутнє

Після теплого й зворушливого візиту найрідніших — дружини Валентини, сина Олександра та доньки Оксани — Матвій ніби прокинувся з довгого, напівсонного періоду життя. Їхні усмішки, дотики, погляди, в яких поєднувалися любов, гордість і тривога за нього, стали для нього новим джерелом енергії. Він відчував, як у грудях розгоряється той вогонь, що колись допомагав йому долати найважчі виклики. І цей вогонь вже не просто грів — він штовхав уперед.

Цей день змінив щось глибоко всередині. У свої п’ятдесят років він не відчував старіння чи виснаження — навпаки, здавалося, що починається новий етап життя. Не просто служба, не просто виконання обов’язків, а справжнє творення чогось важливого, здатного змінити майбутнє.

Останні роки він дедалі частіше замислювався про розвиток технологій, але тепер ці думки набули форми конкретної мети. Його особливо цікавила роль штучного інтелекту у сфері безпеки. Матвій бачив, як швидко змінюється світ — зростає кількість ризиків, кіберзлочини стають витонченішими, а спроби проникнення на стратегічні об’єкти — більш складними та продуманими.

Сучасні охоронні методи вже не справлялися. Камери фіксують, але не аналізують; датчики спрацьовують, але не розуміють контексту. Людський фактор, попри досвід і уважність, мав свої межі — втома, неуважність, перевантаження. Потрібно було щось зовсім інше.

Матвій вирішив: він створить охоронну систему нового покоління. Не просто «розумну сигналізацію» чи автоматичні замки, а інтелектуального партнера у сфері безпеки. Систему, яка не лише реагує на загрози, а й мислить, передбачає, аналізує та ставить запитання так, як це робить людина, але у сотні разів швидше й точніше.

— А що, як охоронна система сама зможе ставити запитання? — задумливо мовив він сам до себе, ходячи кімнатою. — Наприклад: хто увійшов? Чи має він право? Чи не змінився його маршрут у порівнянні з минулими відвідинами? Чи відповідає його поведінка стандартам безпеки?

Його ідея була простою й водночас революційною — система не чекає, коли щось трапиться, а активно «допитує» кожен рух, кожну дію. Це мав бути справжній «живий» контроль, у якому штучний інтелект діє як допитливий і прискіпливий співробітник, що ніколи не відволікається і не втомлюється.

Він почав робити нотатки в блокноті:

> “Розумна охорона — це не просто камери й датчики. Це здатність мислити й розпитувати в реальному часі. Без емоцій, але з логікою, гнучкістю та глибиною аналізу”.

Він уже бачив, як це працюватиме: працівник заходить на територію — система автоматично звіряє його обличчя з базою, оцінює ходу, аналізує голос, а також перевіряє, чи не відхилився він від свого типового маршруту. Якщо хоч один параметр виходить за межі звичного — система починає додаткове «розслідування» і приймає рішення: пропустити, затримати, викликати охорону або заблокувати доступ.

Важливо було, щоб ця система вчилася. Кожен день, кожна ситуація мали б збагачувати її досвід. Помилки — ставати уроками, правильні рішення — зміцнювати алгоритми. Це мав бути не просто набір правил, а мислячий механізм, здатний діяти на випередження.

Сівши за комп’ютер, подарований йому Наталією Олексіївною, він почав проектувати архітектуру. Центральним елементом мав стати самонавчальний модуль, здатний працювати з великими обсягами даних у реальному часі. Він хотів, щоб система могла розпізнавати навіть дрібні зміни у поведінці людей — наприклад, надто швидку ходу, зміну тембру голосу, спроби уникати камер.

Його план був амбітним: поєднати відеоаналітику, розпізнавання облич і голосів, аналіз поведінкових патернів, перевірку документів у реальному часі, а також прогнозування ймовірних загроз. Це була б не просто «охорона» — це була б розумна, активна оборона.

Матвій розумів, що попереду — місяці, а то й роки роботи. Але тепер у нього було те, що дає змогу йти до кінця — внутрішня впевненість і підтримка сім’ї. Того дня, коли він їх бачив, він зрозумів: усе, що він робить, має сенс лише тоді, коли служить для захисту тих, кого любиш.

Він закрив блокнот і в задумі подивився у вікно. За ним починав сутеніти Київ, і вогні міста мерехтіли, наче сигнали від майбутнього, яке ще тільки належало створити.

Це був початок великої роботи. Його питання вже летіли у майбутнє, шукаючи відповіді. І Матвій був готовий зробити все, щоб ці відповіді стали частиною нового світу — безпечного, розумного, людяного.