Розділ 48. Дружина і діти

Життя Матвія не можна було назвати ані звичним, ані спокійним, а тим більше — нормальним у звичайному розумінні. У нього була родина: любляча дружина Валентина, двоє дітей — доросла донька Оксана й син старший Олександр. На перший погляд — повноцінна сім’я, але часом здавалося, що вони живуть у паралельних світах, які лише зрідка перетинаються.

Через специфіку його роботи були періоди, коли пів року, а іноді й більше, вони не бачили його вживу. Усе зводилося до щоденних розмов через Viber, коротких повідомлень і відеодзвінків. Так, це було краще, ніж повна тиша, але жоден екран не передасть тепла обіймів чи того особливого відчуття, коли дивишся рідній людині просто в очі.

Кожен із членів сім’ї жив своїм ритмом: Валентина працювала й водночас тримала на своїх плечах увесь дім, Оксана будувала своє життя, навчалася і працювала, Олександр, хоч і був науковцем і дуже завантажений роботою, мав свої захоплення й друзів. Матвій же, постійно на чергуваннях, ніби жив у іншій реальності — з розкладами змін, нічними тривогами, несподіваними виїздами та ризиками.

Він ніколи не скаржився, але часом у душу крадькома прокрадалася туга. Це була не туга за комфортом чи відпочинком, а за родинним теплом, простими буденними моментами: снідати разом, жартувати за вечірнім чаєм, сваритися через дрібниці, які потім легко забуваються. Усе те, що інші мають щодня, для нього ставало майже святом.

І от якось у неділю, коли він нарешті мав законний вихідний, трапилося те, що він сам потім назве «малим чудом». Без жодного попередження, без навіть натяку, на території бази з’явилася його родина. Машина зупинилася біля КПП, і з неї вийшли Валентина, Оксана й Олександр. Усі троє з усмішками, з очима, повними любові й радості.

У Матвія на мить перехопило подих. Ніби час зупинився. Він кинувся до них, забувши про все — про форму, про камери спостереження, про те, що він на об’єкті. Обійми були такими міцними, що здавалося, вони намагаються надолужити всі ті тижні й місяці розлуки одним дотиком. Валентина стискала його так, ніби боялася відпустити. Діти, вже не малі, але все ще «малі» у його серці, сміялися й водночас витирали сльози.

— Як ви сюди?.. — тільки й спромігся вимовити він.

— Хотіли зробити сюрприз, — відповіла Валентина, і в її голосі було стільки тепла, що навіть холодний вітер здавався лагідним.

Вирішили провести день у Києві. Спочатку просто гуляли старими вуличками, роздивлялися архітектуру, фотографували одне одного на тлі пам’яток. Потім — затишне кафе, ароматна кава для дорослих і гарячий шоколад для Олександра. Вперше за довгий час вони сміялися всі разом, без поспіху, без телефонних дзвінків, що відволікають.

Коли настав час обіду, Матвій наполіг, щоб пішли в ресторан. Він не був марнотратом, але цього разу не шкодував жодної гривні. Йому хотілося, щоб цей день запам’ятався дітям і дружині як щось особливе, бездоганне. Смачні страви, тихий зал, приємна музика — усе це створювало ілюзію, що вони у своєму світі, де немає розлук і тривог.

— Це найкращий день за останній рік, — прошепотіла Валентина, коли вони виходили. Її рука була в його руці, і він відчував, як її пальці час від часу стискають його — наче нагадування: «Я тут. Я з тобою».

Ввечері вони пішли в кіно. Сюжет фільму був неважливим — головним було те, що він сидів між дітьми, відчуваючи тепло їхніх плечей, і час від часу ловив погляд дружини, яка, хоч і втомлена, але сяяла щастям.

Прощання було найважчим моментом. Кілька хвилин обіймів, останні жарти, щоб розвіяти сум, і нарешті — мить, коли машина повільно виїхала за ворота бази. Він стояв і дивився услід, поки світло фар не зникло за поворотом.

У кімнаті, куди він повернувся, було тихо, але душа світилася зсередини. Того вечора він заснув швидко й міцно, без звичних нічних пробуджень. А вранці, вийшовши на зміну, відчув, що має нові сили. Бо його найрідніші побачили, де і як він живе, і прийняли це.

Це був не просто візит. Це був акт любові. Живе нагадування, заради чого й заради кого він працює. У звичайному дні він знайшов надзвичайне. І зрозумів: справжнє щастя — це не розкішні події чи дорогі подарунки, а моменти, наповнені любов’ю, які хочеться зберегти в серці назавжди.