Розділ 45. Що таке добро і зло.

Матвій, не гаючи часу, ще до світанку скинув відеофайли з камер спостереження у вайбер Миколі Івановичу. Той відповів майже миттєво — лаконічно, без зайвих слів:

> «Дякую! Все зрозуміло. Розберусь. Молодець!»

Екран згас, а Матвій уже прямував на свою базу, щоб змінити Василя. Дорога була порожньою, холодний ранковий вітер розганяв рештки нічного туману, а в голові крутилася одна думка: він зробив те, що мав. Решта — не його справа.

День минув спокійно, без інцидентів. Матвій виконував звичну рутину, але думками був уже в майбутньому — обмірковував наступний план. Ситуація з базою Надії ще не була закритою в його очах.

Того вечора, перевіряючи банківський рахунок, він побачив нове надходження. Двадцять тисяч гривень. Відправник — Микола Іванович. Матвій завмер на мить. Очікував десять, як і домовлялися, а сума вдвічі більша здивувала.

За кілька хвилин надійшло повідомлення:

> «Матвію, ти зробив велику справу. Тому я вирішив подякувати по-людськи. Ти заслуговуєш на більше!»

Матвій набрав коротку відповідь:

> «Дякую. Ціную. Але є питання…»

Наступного дня вони зустрілися на території бази. Було вже прохолодно, листя на деревах пожовтіло, а повітря пахло осінню. Микола Іванович ішов упевнено, з легким усміхом, але коли побачив серйозний вираз обличчя Матвія, зупинився.

— Я вдячний за винагороду, — почав Матвій без прелюдій. — Але мені стало відомо, що того Миколу, якого я викрив, не посадили. Ви просто взяли з нього сто тисяч і звільнили. Це ваше право, але я не можу погодитися з таким рішенням.

Микола Іванович на мить зам’явся, потім зітхнув і відповів:

— У нього дружина й двоє дітей. Я подумав, може, дати людині шанс… Ти ж сам колись казав, що зло треба лікувати добром.

Матвій подивився йому прямо в очі.

— Лікувати — так, але не виправдовувати, — сказав він тихо, але твердо. — Добро — це не слабкість. І якщо добро не захищає справедливість, воно стає спільником зла. І перетворюється на зло.

Микола Іванович відвів погляд, вдаючи, що розглядає розбиту бруківку під ногами.

— Може, ти правий… — пробурмотів він, але інтонація була такою, що Матвій зрозумів — насправді його співрозмовник ще не готовий прийняти цю думку.

Матвій не тиснув. Кожен відповідає за свої рішення перед Богом і совістю.

Додаткових десяти тисяч він не повернув. Але й не залишив собі. Переказав дружині того самого Миколи — на дітей, на найнеобхідніше. Усвідомлював: гроші отримані непрямим і не зовсім чистим способом. Та вирішив: принаймні так він зможе зменшити шкоду. Він знав, що сам не ідеальний, і ніхто не безгрішний.

Безпекові технології, на які спершу планував витратити ці кошти, довелося відкласти. Та й зрозумів — безпека починається не з техніки, а з людей. Якщо всередині — байдужість чи корисливість, жодна камера не допоможе.

Минуло три місяці. Осінь змінилася на зиму. Матвій майже забув про ту історію, аж раптом увечері задзвонив телефон. Голос у слухавці був глухий і винуватий:

— Матвію… ти був правий. Той Микола знову вкрав. Цього разу з приватного гаража. Побив охоронця. Його взяли. Сидітиме довго.

В трубці запала тиша, яку порушувало тільки важке дихання Івановича. В тому подиху були й розчарування, і сором, і втома.

Матвій відповів спокійно, після короткої паузи:

— Ми не завжди знаємо, де пролягає межа між добром і злом. Але принаймні не можна стирати її повністю.

Після тієї розмови він довго не міг заснути. Лежав, дивився у темряву і думав, як часто жалість маскується під добро, а зло — під потребу. Як легко помилитися, бажаючи врятувати, але фактично підживлюючи те, що руйнує.

Справжнє добро — це коли справедливість і милосердя йдуть поруч. Без цього добро стає сліпим, беззубим, безсилим. А сліпе добро — це не добро, а лише зручний інструмент для зла. Особливо коли йдеться не про випадкову помилку, а про системне, свідоме порушення.

Матвій зрозумів: один із найбільших викликів у житті — не дати своєму милосердю стати зброєю в руках тих, хто ніколи не зупиниться добровільно.

---

Якщо хочете, я можу в цьому ж розділі додати коротку вставну історію з минулого Матвія — випадок, коли він сам помилився, пробачивши людину, і

це мало погані наслідки. Це підсилить мораль і зробить роздуми глибшими.