Розділ 42. Охорона об’єктів, а не просто території

Матвій не належав до тих, хто задовольняється напіврішеннями. Він дивився далі, мислив глибше і завжди ставив собі запитання: а що саме ми охороняємо?

З першого погляду все здавалося просто — велика територія бази, обгороджена парканом, із камерами спостереження, нічними обходами і навіть примітивними сигналізаціями. Але для нього це був лише фасад. Територія — це простір, а справжня цінність — це об’єкти, які на цьому просторі розміщені. П’ятнадцять офісів і складів підприємців, які тримали тут свій бізнес. А також адміністративний офіс самої бази — кабінет Наталії Олексіївни, який зберігав важливу документацію, печатки, угоди, ключі та паролі до систем.

— Територія не крадеться, — якось сказав Матвій під час чергової розмови з директоркою. — Крадуться речі зсередини приміщень. Через вікна і двері. Саме вони — слабка ланка.

Його слова не були простою фразою. Вони стали підґрунтям нової ініціативи. Він почав аналізувати, перевіряти, фотографувати шляхи можливого проникнення. Склав міні-доповідь: які вікна відкриваються назовні, які двері слабкі, де замки старі або ненадійні. Він також зібрав статистику з місцевих новин — звідки найчастіше грабують, як заходять, що беруть.

Потім він сів за планшет, який йому подарувала Наталія Олексіївна і вивчив ринок простих, бюджетних, але дієвих сигналізаційних датчиків. Контактні сенсори на двері та вікна, які реагують на відкриття. Прості у встановленні. Легкі у підключенні. І найголовніше — з можливістю зв’язку з охоронним постом або навіть з телефоном охоронника і підприємця.

Наступного дня він прийшов до Наталії Олексіївни з готовим планом:

— У мене є пропозиція, — сказав він спокійно, але впевнено. — Ми з вами забезпечили територіальну безпеку, але цього недостатньо. Усі ці склади і офіси — різні люди, але проблема в усіх одна: небезпека проникнення всередину. Я пропоную, щоб кожен підприємець, хто тут орендує, був зобов’язаний встановити хоча б мінімальний комплект віконно-дверної охорони — або за власний рахунок, або в рахунок орендної плати. Це небагато, а ефект — колосальний.

А якщо вони відмовляться? — скептично запитала директорка.

— Усе просто, — відповів Матвій. — Це ваш об’єкт. Це ваша відповідальність перед ними — і їхня перед вами. Ви можете включити це в нові умови договорів. А тим, хто вже орендує, пояснити, що це для їхнього ж блага. Дешевий датчик — це не витрати, це інвестиція в спокій. Тим більше, що встановлення займе лічені хвилини, а я готовий допомогти кожному особисто.

Директорка задумалась. Матвій говорив по суті. І не просто говорив — він брав відповідальність, пропонував конкретні шляхи вирішення. Вона погодилася. Наступного тижня провели збори орендарів. Дехто бурчав. Дехто дивився з підозрою. Але більшість підтримали ідею. А ті, хто сумнівався, швидко змінили думку, коли почули, як один із підприємців згадав, як його минулого року обікрали на іншій базі — просто вночі вибили вікно і винесли все мабуть за 10 хвилин.

Матвій за свої гроші купив перші кілька комплектів датчиків, щоб показати, як це працює. Один із підприємців сам попросив:

— Покажіть мені, як це ставити. Якщо ви допоможете — я куплю ще три комплекти для складу, офісу і підсобки.

Вже за два тижні майже весь комплекс мав базовий рівень об’єктової охорони. Тепер сигналізація була не тільки на воротах, не тільки на вулиці, а в кожному приміщенні. А головне — це була система, об’єднана в єдину логіку: зовнішнє спостереження + внутрішній захист.

Матвій не просто працював — він перетворював своє місце служіння на модель того, як звичайна база може бути зразком безпеки. І коли одного разу о третій ночі один з датчиків подав сигнал, і охорона, тоді чергував Василь, миттєво зреагувала, затримавши злочинця за спробу проникнення, всі зрозуміли: ця система працює.

А Матвій, сидячи в тій самій кімнаті відпочинку, спостерігав за камерами з планшета, який подарувала директор й думав: Успіх — це коли тебе не бачать, але твоя праця захищає інших. І з кожним днем він ставав не просто охоронцем. Він ставав інженером власного покликання.