Розділ 36 Нагорода за відповідальність

З часом кожен проявлений добрий вчинок починає приносити свої плоди. Так сталося і з Матвієм. Його старанність, уважність до дрібниць та чесність не залишилися непоміченими. Серед усіх охоронників, з якими йому довелося працювати, казав начальник охорони, саме Матвій вирізняється відповідальністю. Саме тому керівництво прийняло рішення направити Матвія на новий об’єкт — охорону дачі, яку будував один із замісників міністра. Йому так і сказали: «об’єкт особливий, але деталей не питай — тобі й спокійніше буде». І дійсно, ні Матвій, ні його напарник Вадим особливо не розпитували. Вони знали свою справу і виконували її без зайвих питань. І їх хутко перекинули на новий об'єкт, а на кукурудзу прислали заміну.

Нова робота була, на перший погляд, звичайною: охороняти територію, щоб ніхто не крав інструмент чи будматеріали, слідкувати за порядком і безпекою. Але сам об’єкт вирізнявся. Дача будувалась просто на березі Дніпра, з власним причалом. Коли стояв літній спекотний день, а зайнятість було нічим, то купання у прохолодній воді ставало справжнім благословенням.

— Головне — слідкуй, щоб не розкрадали накрадене, — жартував Вадим, коли розмовляли між собою. Це був їхній внутрішній гумор, бо розуміли: робота може здаватися легкою лише збоку. Насправді ж, кожен день був як виклик.

Їхній побут був простий, без жодних надмірностей. Їжу привозили один раз на день. Зарплату, на щастя, платили вчасно — раз на місяць, і це вже було чимало. Милися в Дніпрі, а туалет був надворі — усе, як у селі. Але Матвій цінував навіть таку простоту. Після життя, повного труднощів, навіть скромні умови з видами на Дніпро здавалися відпочинком.

— Це ж курорт! — казав Вадим, — Щоправда, в охороні і без права відійти.

Найбільше Матвій цінував у цій роботі довіру. Йому доручили важливий об’єкт не просто так — це була нагорода за роки чесної праці. Саме тут він особливо відчув, що відповідальність має свою ціну. І не завжди вона в грошах. Іноді це — повага. Іноді — тиша. А іноді — Дніпро під ранковим сонцем, коли ти перший прокидаєшся, вмиваєшся прохолодною водою і знаєш: сьогодні — твоя зміна. І ніхто не стане за тебе на варту.

Матвій згадував цей період із теплом. Так, це не було безтурботне життя, але там була своя правда. Він знав, що кожен день — його відповідальність, і саме це надавало життєвого змісту. Бо навіть у простому житті, навіть у охороні, можна знайти щось надзвичайне.

Одного дня, під вечір, коли сонце вже поволі схилялося до горизонту, на будівництво несподівано приїхав новий постачальник матеріалів. Це був молодий водій на вантажівці, якого раніше ніхто з охорони не бачив. Він поспіхом почав вивантажувати дошки, цемент і декілька рулонів ізоляції. Все ніби було гаразд, аж поки Матвій, за звичкою, не звірив накладну з попередніми записами.

— Щось не те, — пробурмотів він, переглядаючи папери. — Минулого тижня вже мала бути така ж поставка.

Він відклав документи і пішов на територію складу, де зберігали попередні вантажі. Через декілька хвилин повернувся, зупинив водія і, не підвищуючи голосу, спокійно запитав:

— Чуєш, друже, а ти точно на цю дачу мав привезти вантаж? Бо от в мене в накладних два рази однакові дані. І дата стоїть та сама, і товар один в один.

Водій почав плутатися у відповідях, нервово розглядався навколо. Врешті кинув:

— Та яка тобі різниця, прийняв — і гаразд, хто там розбиратися буде?

Матвій мовчки відійшов і набрав номер керівника охоронної фірми. Вже за пів години приїхала служба безпеки, яка встановила, що це була схема — будматеріали списували по декілька разів, а частину продавали ліворуч. Якби Матвій не звернув уваги — з об’єкта спокійно б вивезли на десятки тисяч гривень буд матеріалів і господар зазнав не аби яких збитків.

Після цього випадку Матвію особисто подякував керівник. Але найбільше вдячності було від будівельників, які і так важко працювали, а через махінації могли залишитися без інструментів і матеріалів і саме головне без зарплати.

— От бачиш, — сказав Вадим того вечора, коли вони сиділи на причалі, дивлячись на Дніпро, — добре, що ми не з тих, хто «не звертає уваги». Бо іноді увага — це зброя. А чесність — щит.

Матвій посміхнувся. Він знав: це не геройство і не подвиг. Це просто звичка бути людиною навіть тоді, коли ніхто не бачить. Саме за це і тоді отримуєш винагороду, не матеріальну, хоча і це не завадить, а моральну, що дає спокій душі.