Розділ 33: Матвій пішов по руках

Після того, як львівський маршрут закрився, а Петро Максимович показав своє справжнє обличчя, Матвій не впав у тривалу депресію. Біль був, і гіркота, й образа — як після доброго удару в живіт. Спершу серце стиснуло так, що довелося навіть викликати «швидку», але вже за кілька днів він твердо стояв на ногах. Бо знав: його справжня сила не у грошах, не у зв’язках, а в ньому самому — у чесності, працездатності, тверезому розумі та доброму імені, яке не купиш за жодні долари.

Його знали в місті — як відповідального, працьовитого і, головне, тверезого чоловіка. У той час тверезість була не просто хорошою рисою — це був чіткий вибір. Матвій відмовився від алкоголю ще у 2008 році, і тепер це давало свої плоди. Люди бачили, що йому можна довірити машину, гроші, навіть проблемного пасажира, бо він не конфліктний. А в маршрутному бізнесі така репутація — золота. Про Петра ж ходили інші чутки: мовляв, сам винен, що прогорів, бо не домовився з львівськими — жадібність пересилила здоровий глузд.

Тоді про нього й згадав Микола Супрук — давній знайомий з університетських часів. Вони разом колись ночами вчили конспекти, ділили останній бутерброд і могли годинами сперечатися про те, що важливіше — робота чи свобода. Микола вже давно крутився у міському транспортному бізнесі, мав кілька маршрутів і добре знав, хто чого вартий.

Вони зустрілися випадково, на базарі. Матвій стояв біля прилавка з інструментами, розглядаючи нові ключі, коли за спиною почув знайомий голос:

— Та невже це ти, Матвій? Диви, як постаріли ми… — сміявся Микола, міцно обіймаючи його. — Чув я про твої пригоди. То що, без діла сидиш зараз?

— Та трохи, — знизав плечима Матвій. — Думаю, куди далі податися.

— Ну так не думай довго, — відповів Микола без вагань. — Маршрут №61 вільний. Три через три. Робота нервова, але стабільна. І гроші нормальні.

Матвій довго не роздумував. В транспорт він уже повертався, як в знайому ріку. Перші зміни на міському маршруті були незвичними — інший ритм, інші люди. Якщо в міжміських перевезеннях ти маєш справу з пасажирами на кілька годин, то тут — безперервний потік нових облич. Одні чемні, інші — зі злими очима, треті — вічно кудись спішать і бурчать. Але було і те знайоме почуття: ти за кермом, ти відповідаєш за цих людей і за машину.

Три дні за кермом — три вдома. Родина мала стабільний дохід, в хаті — тепло, в серці — спокій. Після останніх потрясінь це було як ковток чистої води серед болота.

Та десь глибоко всередині щось шепотіло:

"Не може це бути всім. Ти ж не просто водій. Спробуй ще…"

І він спробував.

Першою ідеєю стало зварювання. Купив новенький апарат, маску, електроди. Сусід Михайло, колишній зварювальник, прийшов показати кілька прийомів. Спершу навіть подобалося — іскри летять, метал гуде, запах гарячого заліза наповнює двір. Але з кожним новим швом Матвій розумів — серце не лежить. Він виконував роботу акуратно, та все це було якось без натхнення.

— Ну, як у мене? — питав він Михайла.

— Та нормально… — знизував плечима той. — Але видно, що не твоє.

Другою спробою стала кулінарія. Він купив дорогу плиту з багатофункціональною духовкою. Дружина лише головою похитала:

— Це що, ти в кухарі зібрався?

— А чому ні? — усміхнувся він.

І почалося: курячі рулети, запіканки, пироги. Родина пробувала, хвалила, навіть сусіди заходили на дегустації. Та з часом і цей запал зійшов нанівець. Кухня не викликала того вогню, який Матвій шукав.

Але ці спроби, хоч і не привели до нової професії, очистили його думки. Він зрозумів: не треба хапатися за все підряд. Потрібно триматися того, що зараз виходить найкраще, і вдосконалюватися саме там.

Маршрутка знову стала його місцем сили. Тепер він сідав за кермо без гніву, без бажання комусь щось довести. Їхав спокійно, уважно, з посмішкою. Пасажири дякували, начальство не мало претензій.

— Ви, водію, хоч іноді посваріться, а то надто ви чемний, — якось жартома сказала бабуся на зупинці.

— А навіщо сваритися, якщо можна доїхати спокійно? — відповів він і відчув, що й справді не хоче повертатися до колишньої нервової гонки.

Ж33иття ніби говорило: "Ти зараз там, де маєш бути. І це — теж шлях".

Він перестав порівнювати себе з іншими, перестав гнатися за примарними можливостями. Стабільність і добробут — це теж перемога. І, навіть якщо буває важко, він казав собі:

"А кому зараз легко?"