Розділ 28: Матвій купує нову машину

Після невдачі з «Фордом» у Матвія ніби відрізало бажання возитися з «втомленим» залізом. Досить — вирішив він. Досить ремонтувати старе, що розсипається прямо на ходу. Настав час для чогось нового, надійного, з гарантією. Тепер він мислив масштабніше: якщо брати машину — то таку, щоб не підводила хоча б кілька років, щоб можна було працювати спокійно, а не бігати в пошуках запчастин після кожного рейсу.

Вибір упав на «Газель-Дует» — вантажний тентований автомобіль із просторою кабіною на п’ять чоловік. Новенька, щойно з заводу, вона виглядала як справжній звір на колесах. І хоча «Газель» була російського виробництва, вона мала головну перевагу: нова техніка, без пробігу, з повною гарантією.

Матвій поїхав у сам Сімферополь, де на той час збирали такі машини. Це була ціла пригода — добратися туди, оформити всі документи, перевірити машину, а потім повернутися. Заплатив він дві тисячі триста доларів — сума на той час чимала, але відчуття, коли він сідав за кермо нової машини, було безцінним.

В ін пам’ятав той запах свіжого салону, який змішувався з ароматом нового пластику й фарби. Сонце відбивалося від чистого, блискучого кузова, а в грудях розливалось задоволення: тепер він мав надійного помічника у вигляді нового автомобіля, який надавав найкращі перспективи. Так принаймні це собі уявляв Матвій. 

Перший рейс, тобто, переїзд з Сімферополя в Рівне став своєрідним хрещенням. З Сімферополя до Рівного — понад сімсот п’ятдесят кілометрів. Машина була нова, двигун вимагав обкатки. Матвій їхав не поспішаючи: кожні п’ятдесят кілометрів зупинявся на пів години, щоб двигун охолов. Пив чай із термоса, розглядав дорогу, думав про майбутнє. Дорога була довгою, але він доїхав без жодної шкоди для техніки.

Вдома нову машину зустріли з інтересом. Сусіди підходили, розпитували, хтось із заздрістю, хтось із щирим захопленням. Валентина з полегшенням видихнула: нарешті чоловік не ганятиме стару розвалюху, яка кожного разу могла зламатися посеред траси.

І почалося нове життя — життя в русі. Основний напрямок — Одеса, знаменитий ринок «Сьомий кілометр». Замовлень вистачало: підприємці швидко оцінили переваги великої вантажопідйомної машини й пунктуальність водія. Матвій працював чітко: сказав, що приїде — значить, приїде, хоч би що трапилось.

Два рейси на тиждень до Одеси були нелегкими: нічні дороги, завантаження-розвантаження, короткі години сну. Але заробіток того вартий. Грошей вистачало не тільки на життя, але й на заощадження. Пам’ятаючи гіркий досвід із «Транзитом», він почав відкладати «на чорний день».

Та навіть нова техніка не була бездоганною. Через пів року коробка передач почала гудіти. Це було неприємно, але по гарантії все вирішилось: у Києві йому безкоштовно замінили коробку, він лише витратився на пальне. Цей випадок, замість того щоб злякати, зміцнив його віру у правильність вибору: принаймні зараз проблеми можна було вирішувати швидко й без втрат.

Проте «мостмкальська якість» все ж нагадувала про себе. То десь тарабанить, то там грюкає, особливо біда була з ресорами — дешеві, слабкі, ламалися регулярно. Але Матвій був умілим майстром і більшість поломок лагодив сам. На стоянці завжди він мав набір інструментів, а його руки, чорні від мастила, вже давно стали звичним атрибутом. Він жартував, що «механік у ньому прокидається щоразу, коли вантажівка чхає».

Роки минали, бізнес тримався на плаву. Але будь-яка техніка має свій ресурс. Через чотири роки служби знову «заспівала» коробка передач — тепер уже ніякої гарантії, тільки ремонт або заміна. Нова коштувала півтори тисячі доларів — чимала сума, але завдяки своїй дисципліні та економності, Матвій мав потрібні гроші.

Він знав: цього разу життя знову випробовує його, але він зустрічає виклик впевнено. Бо тепер мав не лише машину, а й досвід, який навчив головному: у цій справі виживає не той, у кого новіша техніка, а той, хто вміє думати наперед і не здається після першої ж поломки.