Розділ 27: Продаж батьківської хати

Після смерті Івана Григоровича життя Матвія змінилося безповоротно. У хаті, яка колись була родинним гніздом, він тепер був єдиним господарем — і з цим прийшли нові турботи, рахунки та відповідальність. Оселя, розташована майже в самому серці міста, мала колись свій особливий шарм: широке подвір’я з яблунями, старі дерев’яні віконниці, лавка під вишнею, де літніми вечорами збиралися сусіди. Але тепер вона дедалі більше нагадувала про власну зношеність.

Стіни були потріскані й пожовклі від часу, балки в деяких місцях підгнили, а дах при першому ж дощі починав пропускати воду, ніби нагадуючи: «Треба ремонтувати, і негайно». Для капітального ремонту потрібні були чималі гроші — а їх у Матвія просто не було. Та, якщо чесно, і бажання вкладати в цю стару хату не було.

Кошти, зароблені тяжкою працею в Польщі, розчинилися швидше, ніж він сподівався. Частина пішла на погашення родинних боргів, інша — на повсякденні витрати. На горизонті знову з’явилася тінь фінансової нестабільності. І саме тоді в його голові визрів план, який згодом стане, як він сам казав, «найгіршою помилкою життя».

Цей план отруїв не один рік життя його душі, бо торкався не просто майна — він торкався пам’яті, коренів, того, що зберігало тепло поколінь. А ще, як виявилося, цей крок став перемогою зла над добром у серці Матвія —  як чоловіка Валентини, бо мова йшла про її батьківську хату.

Матвій вирішив продати цю хату.

Вона стояла на землі, яку пам’ятали покоління, чула дитячий сміх, бачила весілля, похорони, свята, вечори з піснями під гітару. Кожен кут зберігав історію родини. Але Матвій дивився на неї вже як на засіб для нового старту.

На виручені гроші він придбав двокімнатну квартиру. Майже половину віддав швагру — брату Валентини, решту склав докупи з залишками заробітків у Польщі, виручкою від продажу старих «Жигулів» і дрібними заощадженнями від минулого бізнесу.

Усе це він об’єднав у капітал і зробив ставку на новий шанс — купив Ford Transit. Цей бус, на його думку, мав стати ключем до вигідного та розквітаючого бізнесу.

— Це тимчасово, — запевняв він Валентину. — Зароблю грошей — знову купимо хату. Я все поверну, обіцяю. Він дуже помилявся і зробив великий гріх, що потім не раз отруювало йому життя, кожен раз, як він згадував про це.

Але десь у глибині душі він відчував, що говорить більше для заспокоєння совісті, ніж із реальними намірами. І якщо в людських очах обіцянка виглядала щирою, то Бог бачив у ній фальш. А там, де є фальш, благословення не має місця.

Перші місяці справи йшли чудово. Регулярні рейси в Одесу на знаменитий «Сьомий кілометр» приносили непоганий прибуток. Постійні клієнти, серед яких були й рівненські торговці, платили щедро, щоб привезти товар. Іноді траплялися вигідні замовлення навіть до Москви. Грошей вистачало і на сім’ю, і на пальне, і на ремонт буса.

Життя почало знову набирати сенсу. Матвій відчував себе потрібним, сильним, господарем свого шляху. І головне, родиина мала все необхідне.

Але втома від нескінченних поїздок підточувала сили. Одного разу він заснув за кермом і ледь не наробив біди — зачепивши мотоцикліста. На щастя, той виявився п’яним і сам поїха не ушкодженим, але бусу дісталося: переднє колесо, крило, бампер — усе потребувало ремонту. Часу й грошей на це не вистачало.

Із цього моменту почався спад. Машина все частіше ламалася: то двигун, то ходова, то електрика. Зовнішній вигляд теж не додавав привабливості — клієнти почали шукати інших перевізників.

— Бус сиплеться, — говорили знайомі водії.

І справді — все трималося на чесному слові та молитві. Замовлень ставало менше, а витрат — більше.

Зрештою, коли ремонт став поглинати більше, ніж приносила робота, Матвій вирішив продати свого «коня». Йому вдалося виручити лише п’ять із половиною тисяч доларів, хоча вклав він у нього близько трьох тисяч зверху, тобто вісім з половиною тисяч доларів. Було боляче й прикро.

— Це ще не кінець, — сказав він сам до себе, — все ще можна виправити.

Та десь глибоко всередині він розумів, що гріх продажу батьківської хати — ще й не своєї — став тягарем, який буде супроводжувати його довгі роки, аж до самого кінця його життя.

Настав 2000-й рік. Радянський Союз уже давно залишився в історії, але його тінь досі висіла над Україною. У бізнесі, в економіці, у стосунках між людьми ще діяли старі схеми й звички. У цьому складному, напівперехідному світі Матвій намагався знайти новий, свій шлях, але вже без того фундаменту, яким колись була родинна хата.

І лише з часом він зрозуміє: іноді втрати, які здаються тимчасовими, виявляються назавжди.