Розділ 18 МАТВІЙ ІДЕ НА СЛУЖБУ В АРМІЮ

Несподівано весною з’явився наказ міністра збройних сил Радянського Союзу про набір у збройні сили серед випускників вищих навчальних закладів. Матвій, як і багато його ровесників, отримав виклик і, незважаючи на свою любов до боксу, мусив залишити ринг.

— Ну що, хлопче, — сказав один із товаришів, коли Матвій отримав повістку, — тепер пора служити. Бокс лишиться спогадом, а справжня боротьба починається!

Матвій посміхнувся, але в очах промайнула тінь суму. Він знав, що служба — це інший світ. Йому призначили службу в Прибалтиці, у Калінінградській області, де його поставили на посаду рядового.

Військова система швидко розділилася на свої категорії:

— «Діди» — досвідчені солдати, які після наказу про звільнення ще продовжували службу, маючи неабиякі знання та авторитет;

''— «Черпаки» — ті, хто відслужив півтора року, і на яких "залежала" служба;

— «Духи» — новобранці, які тільки прибули і ще боялися всього.

З першого дня Матвій дав зрозуміти, що з ним спілкуватися за допомогою кулаків неможливо. Під час першої спільної тренувальної зміни один із солдат, що входив до «духів», намагався висловити свою недовіру:

— Ти, мабуть, думаєш, що тут всі ми такі, як ти?

Матвій нахилився близько і ледве чутно, але рішуче відповів:

— Кулаками я не розмовляю. Якщо хтось має сумніви — доведіть їх на полі бою.

Після цього кілька разів на перевірках саме "черпаки" намагалися підбурити Матвія до конфлікту. Він відповідав швидко: кілька точних ударів – і кожного, хто наважувався зайти надто близько, відправляв на «нагдавальну» зміну. Так з повагою до нього, на армійському майданчику почали відноситись солдати, що вже знають своє діло.

Через пів року його відзначили підвищенням до молодшого сержанта, і він отримав призначення розвідного в караул. Його дисциплінованість, спритність і досвід в уличних сутичках принесли свої плоди. А через рік Матвія підвищили до сержанта і призначили начальником караула.

Одного разу, під час чергової ревізії обов’язків, один із солдатів, новобранець з категорії «духів», запитав обережно:

— Товаришу, як ви змогли так швидко стати начальником караула? Я тільки прийшов і ледве знаю, що де ви тримаєте зброю…

Матвій нахилився до нього, а його погляд був спокійним, але суворим:

— Слухай, молодий. У житті кожного є час, коли потрібно навчитися стояти за себе. Я пройшов через все — від важкого дитинства до важкого шляху служби. Тут, у караулі, кожен повинен пильнувати, бо кожна помилка може коштувати життя. Ти вчися, і, може, колись ти зрозумієш: дисципліна та чесність – ось що справді має значення.

Служба принесла Матвію не лише підвищення в рангу, а й вагоме розуміння власної сили. Його посада начальника караула відповідала найвищим вимогам: тут кожен мав справу зі зброєю, а начальник повинен був бути суворим, але справедливим. Саме ці якості, загартовані роками життя без батьків і постійними випробуваннями, допомогли йому стати тим, ким він був.

В армії Матвій вчився не тільки тактиці і дисципліні, а й вчився бути справедливим і відповідальним. Він пам’ятав кожен важкий день, коли доводилося приймати складні рішення, і завжди знаходив сили відповісти за себе.

— Знай, хлопче, — сказав колега під час спільного обіду, — ми всі тут різні. Але той, хто несе відповідальність за свої вчинки, заслуговує поваги. Ти показав, що можеш керувати не тільки своїм тілом, а й своєю душею.

Матвій відповів тихо:

— Дякую, товаришу. Я просто роблю те, що завжди робив: стою за себе й за інших. Служба вчить більше, ніж просто володіти зброєю. Вона вчить бути справжньою людиною.

Так, служба принесла йому не лише новий статус і ранг, а й закріпила розум»,