Розділ 16 Нове життя

Матвій закінчив училище, і цей етап його життя завершився. Дмитро Степанович, директор училища, виконав свою обіцянку і видав Матвію направлення в Рівненський інститут інженерів водного господарства. Тримайся, — сказав Дмитро Степанович, передаючи йому документи. — Це ще не кінець, а тільки початок. — Рівне чекає на тебе. А після закінчення інстітута рідне училище, де ти будеш викладать.

Матвій посміхнувся, обіцяючи, що не підведе. Він знав, що у нього є можливість іти вперед. І ось, коли поїзд рушив в напрямку Рівного, він відчув, що ці зміни — це не просто нова сторінка, а ціла нова книга його життя.

По прибуттю в Рівне все дійсно складалося якнайкраще. Йому забезпечили місце в гуртожитку, тренер дав гроші на харчування. Своїми першими кроками на новому етапі життя Матвій відчував себе впевнено. Інститут зустрів його не лише як студента, а й як спортсмена, досягнення якого вже зробили певний відбиток на його репутації.

— Ти ж у нас знаменитість, Матвію! — пожартував один з одногрупників, коли дізнався про його досягнення. — Спартакіада проф тех училищь України — це серйозно!

— Та не зовсім, — відповів Матвій, лукаво посміхаючись. — Я просто не відставав від інших. Але у вас теж все попереду.

Незабаром почалося саме студентське життя, яке значно відрізнялося від училищного. Дні розпочиналися з пробіжки і розминки. Кожен ранок був відзначений дбайливим ставленням до свого тіла, адже спорт вимагав постійної підготовки. Потім швидке миття, бриття, сніданок і... навчання. Матвій не міг сказати, що спортсменам не треба вчитися, адже його день складався з усього: і тренувань, і підготовки до лекцій, і курсових робіт.

Якось на одному з тренувань тренер, підходячи до нього, прокоментував:

— Слухай, Матвію, якщо вже не забуваєш під час пробіжки курс, то ставлю в плюс. Декан на тебе дивиться з повагою, бачить, що з тобою все нормально.

Матвій розсміявся. Він знав, що спорт давав йому певну перевагу. Декан був змушений домовлятися з викладачами, щоб ті приділяли більше уваги спортсменам. І навіть якщо це означало додаткові індивідуальні заняття, Матвій не відчував дискомфорту, бо навчання йому давалося легко.

— Вони там такі, — жартівливо сказав одногрупник Віталій, — типа «Ти чемпіон, а тому курсовий проект написати для тебе не проблема».

— Точно! — Матвій погодився. — Але це не просто так, знаєш. Ти просто візьми і зроби. Рішення за тобою.

Життя було перенасичене подіями, але Матвій відчував, що все в його руках. Він тренувався, навчався, і встигав знайомитися з новими людьми. Його не лише цінували за спортивні досягнення, але й почали поважати як студента, що не був байдужий до навчання.

Незабаром Матвій став перемагати на всесоюзних змаганнях. Це, безумовно, підвищувало авторитет інституту, адже він був не лише учасником, але й переможцем. Через це він почав отримувати подвійну стипендію — дев’яносто рублів, а ще тренер надавав йому додатково вісімдесят рублів для покриття витрат на спорт. Тобто харчування і спортивна одежа.

Одного разу, сидячи в студентському кафе, де він часто проводив час з друзями, Матвій розповідав:

— Раніше я навіть не уявляв, що таке можливо. І гуртожиток, і тренування, і стипендія... Та й навчання стає цікавішим, коли знаєш, що є підтримка.

— Це твоя заслуга, Матвію, — відповів йому Віталій. — Ти заслужив ці можливості.

Матвій дивився у вікно, відчуваючи, як його життя наповнюється новим сенсом. Більше не було тієї болі від зради, яку він пережив раніше. Тепер він мав перед собою нову мету, нові можливості. Він не просто збирався бути спортсменом — він був готовий стати справжнім, досягнути всього чого прагнув постійною працею і наполегливістю. І при цьому він намагався бути значно скромнішим, це було життєве кредо Матвія.