Розділ 14 ЛЮБОВ І ЖИТТЯ МАТВІЯ

Наталія була дуже вдячна Матвію за те, що він став її рятівником в ту ніч у парку. Її вдячність вилилась у теплі жести, і незабаром вона запросила його до себе додому. Матвій не зміг відмовити, адже між ними вже виникла симпатія, і, до того ж, це був чудовий шанс познайомитись ближче.

— Заходь, я так рада тебе бачити! — сказала Наталія, відкриваючи двері. В її голосі була нотка тепла, якої він не міг не помітити.

Петро Михайлович і Надія Миколаївна радо прийняли Матвія, і батьки Наталії дуже швидко відчули, що він був порядною людиною. Не чули про нього нічого поганого, а лише про його досягнення у спорті. Вони тому не мали сумнівів.

— Знаєш, я чув про твої перемоги, — сказав Петро Михайлович, усміхаючись і подаючи руку Матвію. — Ти, здається, справжній спортсмен і молодець!

— Дякую, — відповів Матвій, трошки розгублений, але вдячний за таке прийняття. — Спорт — це велика частина мого життя, але також є багато інших речей, на які я звертаю увагу.

Наталія ж була щаслива, що її батьки підтримують її стосунки з Матвієм. Вона бачила в ньому людину, яка, попри свою суворість і складне життя, мав свій багатий внутрішній світ. Жуль Верн — це те, що я завжди читаю, коли маю час казав Матвій. Я люблю книги, які змушують задуматися, Дюма, Булгаков, Гоголь. 

— О, я теж читала! Булгаков і Гоголь — це ж класика! — захоплено сказала Наталія. — Я ще в університеті вивчала їхні твори. Ти знаєш, що "Майстер і Маргарита" — це не просто роман? Це цілий світ, який відкривається, коли ти поринаєш у нього. Тільки тоді Матвій ще не розумів, що ,, Мастер і Маргарита це ,,біблія сатани'', яка запевняє, що сатана може робити добро, що є абсурдом.

— Так, точно, — погодився Матвій, посміхаючись. — Всі ці образи, символи... Ти права, я теж часто замислююсь над ними.

Це була одна з тих розмов, коли вони почали відчувати один одного не тільки через спортивні досягнення чи зовнішній вигляд, але й через спільні інтереси.

Проте, між ними виникла невелика перешкода. Матвій був членом збірної області, і йому належало виїхати на місяць на спортивний збір у Кіровоград. Це було обов'язкове для всіх кандидатів в майстри спорту, і він не міг відмовитись. Тому це стало випробуванням відносин між Матввієм і Наталією.

— Я їду на збір, — сказав Матвій, сидячи з Наталею в парку за кілька днів до від’їзду. — Це важливий крок для моєї кар'єри. Я маю підтвердити своє звання кандидата в майстри спорту по боксу.

Наталія трохи засмутилася, але одразу посміхнулась.

— Я розумію. Ти ж завжди говорив, що спорт для тебе — це не просто хобі, а шлях до чогось більшого. Я буду чекати на тебе, Матвію.

— Я теж буду сумувати, — відповів він, дивлячись на неї з легким сумом в очах. — Але ти знаєш, що мені треба це зробити, щоб рухатись далі. І коли я повернусь, ми обов'язково знайдемо час для себе.

Її очі засяяли від цієї обіцянки.

— Обіцяю, що буду чекати, — сказала Наталія, тримаючи його руку. — Ти зможеш зробити все, що задумав, я впевнена в цьому.

Після місяця тренувань у Кіровограді Матвій повернувся до Олександрії. Збір пройшов для нього дуже добре. Він підтвердив своє звання кандидата в майстри спорту і повернувся додому з новими силами та рішучістю. Наталія чекала його з нетерпінням, і зустріч була теплою та радісною.

— Ти повернувся! — вигукнула Наталія, обіймаючи його. — Я так скучила!

— І я теж, — відповів Матвій, відчуваючи, як серце радіє від її тепла.

Завдяки своїм досягненням, дисципліні та підтримці Наталії, Матвій зрозумів, що життя не обмежується лише спортом. У нього була іще одна мета — будувати свою власну щасливу історію разом з тією, кого він любив.