Розділ 12 ПОВАГА І ШАНА, ЯК ДЯКА ЗА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ І НАПОЛЕГЛИВІСТЬ

Життя Матвія змінилося, і зміни ці були вражаючими. Він став помітною особистістю серед учнів училища. Його фотографія була вивішена на дошці пошани, і кожен, хто проходив повз, міг побачити його здобутки. Але для Матвія, головним стимулом до ще більших досягнень залишалася не лише слава, а й бажання рухатися вперед, до нових вершин.

Одного дня, після чергового досягнення в спорті, директор училища, добродушний та суворий пан Олександр Іванович, запросив Матвія до себе в кабінет.

— Ну що, Матвію, вітаю тебе! — сказав директор, посміхаючись. — Відтепер ти не просто учень, а справжній приклад для інших. З твоїми досягненнями на дошці пошани ми повинні подумати про твоє майбутнє. У мене є два варіанти для твого розвитку після училища.

Матвій зацікавлено поглянув на директора, чекаючи продовження.

— Перший — це Донецький спортивний технікум. Там ти зможеш ще більше поглибити свої спортивні знання та тренуватися, а також працювати з тренерами вищого рівня. Другий варіант— Рівненський інститут інженерів водного господарства. Це можливість отримати вищу освіту, що відкриває багато нових дверей, і в той же час ти зможеш підтримувати свої тренування по боксу.

Матвій задумався. З одного боку, спорт був його пристрастю, але з іншого — освіта давала більше шансів на стабільне майбутнє.

— Я обираю вищу освіту, — сказав він, дивлячись у вічі директору. — Але не хочу відмовлятися від спорту. Тренування залишатимуться частиною мого життя.

Директор кивнув і похвалив його вибір.

— Розумно. Ти маєш достатньо сили волі для того, щоб поєднати ці два напрямки. Але запам'ятай, для цього потрібно багато працювати. Ти повинен закінчити училище на високому рівні і не допустити зниження спортивних результатів.

Матвій кивнув, розуміючи всю важливість моменту. Він знав, що попереду чекає непростий шлях. Але це не лякало його, а лише додавало сил.

Протягом наступних кількох місяців Матвій повністю занурився в тренування і навчання. Він завжди прокидався рано, ще до світанку, щоб почати день з ранкової зарядки. Кожен ранок включав у себе три кілометри кросу, три раунди бою з тінню, і спеціальні боксерські вправи для розвитку витривалості й сили.

— Ось так, Матвій, не здавайся! — повторював він собі, намагаючись втиснути в свої м’язи ще більше сили та рішучості. — Кожен крок — це крок до мети!

Після тренувань його тіло часто було виснажене, але відчуття втоми змішувалося з гордістю. Особливо приємними були прохолодний душ після тренувань і притирання рушником, коли він відчував, як його тіло повертається до нормального стану.

Кожні три місяці Матвій виїжджав на місяць у Кіровоград на спортивний збір. Він був членом збірної області з боксу, і це означало, що йому треба було поєднувати навчання з напруженими тренуваннями.

Весь цей час, незважаючи на навчання за професією тракториста, Матвій був в постійному стресі від перенавантажень. Йому не вистачало часу на особисте життя, на відпочинок, навіть на спілкування з друзями. Якось на перерві один з одногрупників, Віктор запитав.

— Матвій, ти як? Вже третій місяць не з нами, ти все в спорті, — запитав він з усмішкою. — Ти не замислювався, що, можливо, тобі треба трохи відпочити?

Матвій подивився на нього і посміхнувся.

— Я не можу зараз дозволити собі відпочивати. Зараз головне — не зупинятися. І якщо я хочу щось досягти, то треба працювати без перерв.

Віктор, хоч і не зовсім розумів цього, підтримав його, знаючи, як важко Матвію поєднувати навчання і спорт.

— Ти справжній молодець, — сказав він. — Тільки не забувай, що після досягнення мети важливо не загубити себе.

Так, час ішов, і Матвій досяг великих результатів не лише в спорті, а й у навчанні. Він закінчив училище з відзнакою і отримав можливість вступити до інституту. Його спортивні досягнення та вміння поєднувати важкі тренування з навчанням заслужили повагу серед викладачів і одногрупників.

В його житті були моменти сумнівів і втоми, але завжди була надія, що кожен день наближає його до мети на один крок ближче. І хоча особистого життя в Матвія було мало, він відчував, що його шлях — це правильний шлях, який зможе принести не лише досягнення, але й справжню внутрішню гармонію.