Глава 7

   Я прочекала Ітана до самої ночі. Хоча Ліем дуже довго мене втішав, але і він не зміг розвіяти цю кляту смуту у моєму серці. 
   Приїхав. Я почула як закрились двері машини і він пішов до дверей будинку. Чесно, говорити з ним не хотілось тому я вирішила прикинутись що я сплю. Але Ітана це не подіяло. 

   — Міа! — крикнув він. — Сюди підійшла! Швидко! 
   Не реагуй, Міа, не реагуй. Ти спиш і твій сон настільки крепкий, що ніякі крики тебе не розбудять. 
   Раптом я почула, як Ітан підішов і став наді мною. Він боляче схопив мою руку і потягнув мене з ліжка, змусивши мене стати на ноги. 
   — Відпусти, мені боляче!

   — Ааа, то ти не спиш? Дурепою прикидаєшся? Я думав, ми з тобою все прояснили між собою, могла вже б підписати договір про розірвання шлюбу. Але ж ні, ти як змія, вчепилась за мою шию. А далі що? А? Будеш мене душити? У тебе вже непогано виходить!

  — Що? Що ти таке кажеш? Я завжди була на твоєму боці! Приймала тебе таким, яким ти є, незважаючи на те, що ти вів себе зі мною, як зі сміттям!

   На лиці Ітана зʼявилась зла посмішка.

   — Бо ти і є сміття! - прошепотів він. — Думаєш, я хотів цього шлюбу? Все, щоб врятувати компанію батька. А для тебе це була можливість, чи не так? Вийти заміж за того, хто тебе не кохає ні на краплю. Паскудо!

   — Помиляєшся, — я різко вирвала свою руку з його хвату. — Паскуда — це твоя коханка Аві. Жаль, що ти так і не навчився розбиратись у людях. 
   Хлопок. Він мене вдарив? Моя щока загорілась, а на губах появився присмак крові. Невже ми дійшли і до такого?