Глава 6

   Я думаю, шок на наших з Ліемом обличчях був очевидний. 
   — Вже б мала сором сюди приходити, — пробурмотіла я.

   На обличчі Аві зʼявилась єхидна посмішка. Неначе чорна пантера, вона граціозно сходила по сходинках донизу. За нею слідом ступав мій чоловік. 
   — Аві наш гість сьогодні. Хіба гарно так зустрічати гостей, Міа? 
   Я вже хотіла почати суперечку з Ітаном, але Ліем виявився швидшим.

   — Ти! Чорне курво! — закричав він. — Хіба ти не взяла гроші у нашого батька, щоб виїхати закордон? Хіба ти не мала пропасти назавжди? 
   — Аві, це правда? — промовив Ітан.

   А вона зовсім ніяк не відреагувала на слова Ліема. Ні страху, ні жалю. 

   — Ні, Ітане, все не так! — запищала Аві. — Якщо слова «дали гроші, щоб вона пропала» для тебе означають зраду, то для мене «дали гроші, щоб вона пропала» означають страх. Страх за тебе і за мене! Ти думаєш я би просто так взяла ті кляті копійки? Мене змусили! Мені погрожували…

   — Що ти брешеш? Я б тебе зараз би роздер на шматки! 
   — Досить! — пролунав голос Ітана, від якого у мене пройшлись мурашки по тілі. — Я почув все. Дарма я запросив до нас Аві. Ми підем вечеряти в інше місце.

   Чорт. Він не може просто так піти. Я вирішила взяти ініціативу у свої руки і потягнулась, щоб вхопити Ітана за рукав його піджака. Але Ітан агресивно перехватив мою руку, притягнув до себе та прошепотів на вухо.

   — А з тобою ми ще поговоримо. Я тобі розповім, як правильно зустрічати гостей і що буває, якщо їх образити. 
   Накинувши пальто на Аві, вони вийшли з будинку і пішли до машини. А я знову стою, дивлюсь у вікно і на те, як мій чоловік везе другу жінку на вечерю. В серці ніби щось закололо. Таке болюче, їдке.  Я завжди мріяла, щоб він також звозив мене на вечерю в розкішний ресторан, і щоб це було його волею, а не волею батьків. Щоб також накидав на мене пальто при виході, супроводжував до машини. Невже я знову плачу…