Глава 4

   Я зовсім неочікувала побачити Ліема. Менший брат Ітана, схожі за зовнішністю, але по характеру різні. Якщо мій чоловік грубий, черствий зі мною, то Ліем навпаки- добрий, завжди допоможе. Зараз йому 20, він став ще вищим та ще гарнішим.

   — Сестриця Міа! — його губи також розтянулись у посмішці. — Я такий радий тебе бачити!

   Міцні обійми. Я завжди хотіла мати меншого брата або сестричку. І доля мені подарувала Ліема, хоча він і не кровний, але для мене це нічого не змінює. Раптом я згада за Ітана.

   — Ти вже був у свого старшого брата?

   — Чорта з два! Міа, я знаю як він тебе ображає, та ще й зверху ця дурепа на голову лізе. Що Аві тут забула? Мій батько дав їй доволі багато грошей, аби тільки її тут не було!

   — Ліем, досить.  Я розумію твою занепокоєність, але це наші з ним стосунки, тим паче, я його кохаю.

   Ліем присів на диван, закинув ногу на ногу та спокійним тоном запитав мене:

   — Скажи мені правду, Міа. Я ж все бачу. Бачу, що ти не дивишся на Ітана такими закоханими очима, як колись. Бачу, що твоє лице більше не сяє від зустрічі з ним. Це все через нашого батька? Я знаю, що ти поклялась йому прожити з Ітаном 6 років у шлюбі. 
   — Так, поклялась, — я вже не змогла стримати сліз. Ліем, коли ж ти встиг вирости? Ці дорослі розмови… Я не була до них готова.

   — Ну ну, не плач, — Ліем підійшов до мене та обійняв.

   — Я… Я вже й справді не знаю, чи кохаю я його. Весь свій час я посвятила Ітану, а що отримала? Безліч коханок, одна з яких постійна, стресс та шлюб-пекло? Але знаєш що? У мене залишилось ще півроку. Якщо його відношення до мене не зміниться — ми розлучимось. Ліем, не будем більше говорити про погане, натомість — я приготую нам смачну вечерю. Після роботи чекаю тебе на парковці.

   — Рівно в 18:00 буду чекати— сказав він і побіг по своїм справам.

   Дорога додому була такою довгою і ніяковою. Ні я, ні Ліем не сказали ані слова. Напевно, розмова в офісі вплинула на нас двох.

   Зайшовши у будинок, Ліем раптом викрикнув:

   — Нічого собі! Міа! Відколи це ти почала носити туфлі на таких величезних підборах!

   — Я й ніколи не носила такі …

   — Це моє взуття. Подобаються? Я можу тобі подарувати! — пролунав на сходах цей єхидний голос. І як я змогла колись пригріти таку змію?