Глава 3

   Отже, він хоче розірвати шлюб… 

   — Не дочекаєшся! — викрикнула я. — Я збережу наш шлюб, і ці папери підписувати не буду!

   Раптом погляд Ітана кардинально змінився. Він підійшов до мене та схопив за волосся. Його лице було сповнене ненависті.

   — Та що ти знаєш взагалі про кохання? А? — прошепотів він. — Скільки моя сім‘я винна тобі за цей шлюб? СКІЛЬКИ? Я віддам тобі ті кляті гроші, які змусили мене одружитись на тобі, тільки відчепись від мене!

   Він відштовхнув мене і впала на підлогу. А йому аби що, розвернувся і пішов… Мій лікоть почав боліти, і я замітила на ньому кров. Невже я на таке заслуговую? Можливо, я погана дружина? 
   Але ж тільки я дивлюсь за ним, тільки я їздила до нього у лікарню, як він хворів, тільки я бігла до нього на допомогу одразу ж, як він кликав мене. Тільки я…

***

   Ранок почався не дуже весело. Ітан поїхав на роботу, навіть не почекавши мене. А ми з ним працюємо в одній фірмі, тільки він є генеральним директором однієї філії, а я іншої. Така була воля мого покійного батька.

   Заходити я у офіс не хотіла. Багато хто з працівників (а особливо працівниць) дарували мені цей погляд «о Боже, яка жалюгідна, цей шлюб не для неї. От якби я була дружиною Ітана…». І справді, Ітан переспав майже з половиною жінок з офісу, і вони це не соромились розповідати. Навіть при мені. Тому більшість я звільнила.

   Підходячи до свого кабінету, мене зустріла моя секретарка Адель, яка, до речі, теж була у ліжку мого чоловіка. Але всі вони одноразки, дружина у нього тільки одна.

   — Доброго дня, пані Міа, у вашому кабінеті знаходиться відвідувач, я не змогла його зупинити, він дуже до Вас рвався.

   Раптом мене охопила злість. Спокійно Міа, тільки спокійно.

   — Чому ти впустила незнайомця у мій кабінет? Чи ти не усвідомленна, що я такого не терплю?  Якщо у мене пропаде хоч один документ — тебе тут більше не буде.

   Так, я маю грати роль суворого керівника. А як інакше, вони ж будуть робити все, як їм надумається.

   Відчинивши двері кабінета, мій погляд одразу впав на гостя. І тут мої губи розтянулись у щирій посмішці.
   — Ліем, невже це ти?