76 Глава «Довго чекала...»

Женя.

— Женю, не крутися, дай мені поправити твою сукню.

Я подивилась на Емі через дзеркало, корчачи їй рожицю.

— Я бачу, що ти нервуєш, але постій хоч трохи спокійно, щоб я закінчила. Ян же зараз приїде, а наречена ще не готова.

«Наречена», — пролунало в моїй голові. По шкірі пробігли сироти. Місяць минув так швидко. Наче час хтось підганяв. Я не могла сьогодні заспокоїтися.
Вночі дуже погано спала.

Сьогодні я стану дружиною Яна.

Вони стануть моєю сім'єю.

Я подивилась на своє відображення в дзеркалі. Червона вечірня сукня до підлоги. На горловині виріз «човник», рукав заходить трохи далі ліктя. Волосся розпущене. Емі накрутила його злегка. Воно спадало легкими хвилями. Емі пошила мені цю сукню. Як вона сказала, це її весільний подарунок для друга.

— Коли твоя мама приїде, Женю?

— Вона приїде вже після розпису. Відразу до вас, — сказала я, згадуючи, що мама рано-вранці подзвонила, що не зможе приїхати на розпис, тому що батька не може залишити самого, поки брат не приїде. Вона не сказала чому, але припускаю, він був п'яний. Як же це все знайомо.
Але я не хочу, щоб щось або хтось сьогодні зіпсував наш день.

— Хвилюєшся?

— Безумно, — промовила до неї, глянувши їй в очі. Вона торкнулася мого плеча, щоб я повернулася.

— Ти дуже гарна, Женю. Мій братик іще раз у тебе закохається сьогодні.

— Емі, то ти так намагаєшся мене заспокоїти?

— А що, не діє?

— Не дуже, якщо чесно. Шкода, тут немає Вані, він би мене відволік.

— Так, він це вміє, — посміхнувшись, промовила вона. — Нічого, вони вже скоро приїдуть, і
тобі вже буде спокійніше.

Я потягнулася і обійняла її.

— Емі, дуже дякую, що ти сьогодні зі мною. Дякую, що допомагаєш мені, я б не впоралася сьогодні сама.

— Для того і існують друзі, Женю. Щоб бути поруч...

— Ти іще не пошкодувала, що я стала твоїм другом? — наче між іншим спитала я. Відчувши, як мої руки спітніли, я посміхнулась трохи нервово.

— Не дочекаєшся, — посміхаючись, промовила вона, а потім продовжила вже серйозніше:

— Женю, ти прекрасний друг. Друг, який любить і пам'ятає. Дбає і постійно нагадує, що потрібно одягнути шапку, — я посміхнулась, згадуючи тот зимовий морозний вечір, коли ми стояли в затору і вирішували, куди поїхати, я іще тоді дуже хвилювалася через те, що потрібно було вирішити, чи погодитися їхати до батьків Яна і Емі. — Тепер у мене є дорога людина, яку я дуже люблю, і це ти. А сьогодні ти іще станеш і дружиною мого брата.

— І я тебе люблю, Емі. Дякую, що ти є моїм другом, — промовила я, заплющуючи очі й обіймаючи її сильніше.

— Тільки не плач...

— Я вже. Потрібно було казати швидше.

— Женю.

— Ну а що, мені не можна?

— Можна. Сьогодні тобі можна все. І якщо це сльози щастя, я не проти.

— Оце інша справа... Чому в мене відчуття, що не тільки я плачу?

— Ну, мені ж потрібно тебе підтримати як подрузі.

— Ну да, ну да, я так і повірила, — промовила, відстороняючись.

Я протягнула руку і стерла її сльозу.

— Він приїде сьогодні?

Вона кивнула, почервонівши й відвівши очі.

— Твій ботанік...

— Перестань його так називати. У нього є ім'я, — обурено сказала вона.
Я посміхнулася.

— Добре, добре. Твій Саша.

— Він не мій.

— Поки що...

— Женю, ти спеціально?

— Так. Мені дуже подобається дражнити тебе.

— Це видно.

— А іще я думаю, що він хороша людина. І він так на тебе дивиться...

— Женю.

— Ладно, ладно, більше не буду. До речі, ти нині дуже гарна, — сказала я, показуючи на її сукню.

Вона сьогодні була в синій як небо сукні. Їй дуже пасувало. Елегантна атласна сукня без рукавів, від коліна розпірка донизу.

— Дякую, Женю.

— Візьми валеріанку.

— Для тебе?

— Ні. Для твого Саші, — сміючись, сказала я.

Вона не встигла нічого відповісти, як ми почули дзвінок у двері. Емі пішла відчиняти, а я встала біля дзеркала й хаотично почала поправлятися. Хоч усе й так було в порядку. Але мої руки потрушувало.
Поправивши волосся востаннє, я підійшла до дверей і привідчинила їх, почувши, як Емі не пропускає хлопців сюди.

Задає купу питань Янові. Що я люблю і що не люблю. Мене це розсмішило. Зібравшись, я набрала побільше повітря в груди й вийшла.

— Емі, достатньо, — сказала, підходячи до них.

— Не псуй мені задоволення.

Вставши біля Емі, я подивилася на Яна, який завмер, потім перевела погляд на Ваню і посміхнулась йому кутиками губ.

— Мамочко, ти така гарна, — захоплено сказав він.

Підійшовши до мене, Ваня протягнув мені букет нареченої з червоних троянд і білих маленьких ромашок. Я присіла навпочіпки й обійняла його. — Дякую, синку. Ти в мене також дуже красивий, — сказала я, поправляючи його піджак. Вони з Яном були в схожих костюмах: в обох чорні, у Вані метелик, а в Яна краватка, і в обох вони червоного кольору. До моєї сукні.

«Дуже мило, і сьогодні вони стануть нашими», — промовив мій реаліст, який, виявляється, іще той власник.

— Дякую, мам.

Я торкнулась його носика і поставила кулак, він відразу торкнувся своїм.

Вставши, я подивилась на Яна, йому дуже пасував чорний смокінг. Червона краватка і хустинка були з тієї ж тканини, що Емі шила мою сукню, — це вона все зробила.

Його карі очі вивчали мене. Зробивши крок до мене, він промовив:

— Ти чарівна. Я сам собі заздрю.

Я посміхнулася, поклавши руку на його серце.

— Коханий, я тебе дуже довго чекала... — сказала я і цьомнула його в губи.

— Тепер тобі більше не доведеться чекати жодного дня.

— Ну що, давайте вирушати, а то ми запізнимося в загс. У вас буде іще час побути разом, — промовила Емі, беручи Ваню за руку. Вони пішли до виходу, а ми залишилися з Яном.
Ян дивився на мене, а потім взяв мою руку і поцілував.