75 Глава «Чесно...»

Женя

Ми сиділи з Ваньою на дивані після того, як поїли. Пізній сніданок, майже обід.

— Мам, а тато коли приїде?

— Десь після обіду, тому що зранку поїхав на роботу.

— А що ми будемо робити, поки його немає?

— Ти хочеш чимось зайнятися?

— Давай покличемо Емі до нас і зробимо пікнік.

— Хороша ідея. Дзвони їй. А я піду і витягну м'ясо.

Я взяла м'ясо, краєм вуха чуючи, як Ваня говорить з Емі. Через пару хвилин, коли я промила м'ясо. Ваня підійшов до мене.

— Мам, Емі сказала, що скоро буде.

— Вона зраділа? — Ваня загадково посміхнувся. — та кажи вже, Ваню, — промовила до нього, схопивши його за носа. Він вирвався, сміючись.

— Емі казала, щоб я тобі нічого не розказував.

— Ну, раз вона так сказала, то не буду тебе нічого питати. Хочеш допомогти мені? — спитала я, показуючи на м'ясо.

— Звісно.

Він підійшов до мене, і я допомогла йому закатати рукава й сказала, щоб він помив руки, і він так і зробив.
Я дала йому невеликий ножик, і ми почали нарізати м'ясо. Потім нарізали цибулі, і обоє були в сльозах і шмарклях. Але щасливі.

Потім додали спецій і все гарно перемішали. Потім почали чистити картоплю і нарізати ковбаску та витягнули сосиски.

Потім, коли ми все гарно нарізали, поклали, щоб все готове стояло, і пішли в мій гараж, щоб знайти мангал.
Ми ледь його витягли.

— Шкода, тато іще не прийшов, ми б удвох винесли.

— Згодна, синку, — промовила, важко дихаючи після того, як ми поставили цей мангал перед моїм домом.

Потім ми наносили дров і почали розкладати вогонь.

— Мам?

— Слухаю, синку, — промовила я, підпалюючи папір.

— Можна я тебе про щось запитаю?

— Звісно. Тобі навіть не потрібно питати дозволу на це.

— Тьотя Зіна була сказала, що твій тато приїжджав до тебе. Але ти мені ніколи про нього не розказувала.

Я підняла погляд на нього, зустрічаючись із його допитливими очима.

— Так, синку, мій батько приїжджав до мене сюди... — почала я говорити, підсовуючи папір під сухі гілочки, — і я тобі дійсно не розповідала про нього.

— Але чому?

— Тому що у нас із ним погані стосунки.

— Він тебе ображав?

Я знов подивилася на нього, наче він застав мене зненацька.

— Чому ти так подумав, Ванюшо?

Він зам'явся.

— У мене в класі є один хлопчик, якого ображає тато, він його б'є. Я почув, як він казав, що боїться його і краще б у нього не було тата.

Я завмерла із дровами в руці. Щось всередині мене здригнулося. Як можна бити когось настільки малого? В чому ж ці діти винні?

— Синку, а вчителі знають про це?

— Ні. Васька ховає синці, а коли хтось із вчителів питає, то він каже, що просто впав або вдарився сам.

— Чому він не розкаже вчителям? — спитала я, підійшовши до Вані і присівши на одне коліно перед ним.

— Він боїться за свою маму.

Важко зітхнувши, я подумала: «Бідна дитина. Що ж йому доводиться проходити...»

— Синку, я хочу, щоб ти це розказав Яну, добре? Можливо, ми зможемо допомогти твоєму другу.

Я відчувала, що сердилася, сильно сердилася. А якщо ми не зможемо допомогти?
Потрібно поговорити з Яном.

— Мам?

— Що? — дивлячись на нього, я намагалася сфокусуватися.

— Ти мені не сказала. Твій тато тебе теж ображав, як Ваську його тато?

— ...
Що ж йому відповісти?

«Правду, Женю», — відповів мій реаліст.

Набравши в груди побільше повітря, я промовила:

— Так, синку. Мій батько теж ображав мене, — важко вимовила я. Виявляється, вголос це непросто сказати.

— Він поганий. Він мені не подобається, — сердито промовив він. — Мамочко, не бійся, я тебе захищу. — Він поклав свою долоньку мені на щоку. — Ми із татом не дозволимо тебе ображати.

Тепло розлилося по всьому тілу.

— Я тобі вірю, — промовила я, обіймаючи його.

— Мамочко, я тебе дуже люблю.

— І я, синку, тебе дуже люблю.

— Ви знов за своє, — почула я голос Емі.

— Синку, те, що я тобі розказала, нікому не кажи, добре? — промовила йому на вухо.

— А татові можна?

— Татові я сама скажу.

Ми кивнули одне одному й обернулися до Емі, а вона вже стояла з пакетами, дивлячись на нас.

— Привіт. Дуже дякую, що ти погодилася прийти.

— Емі, а що ти там купила смачненького? — спитав Ваня, заглядаючи в пакети.

— Всякого різного, думаю, тобі сподобається, малюк. Дай поцілую, — промовила вона, нахиляючись і цілуючи його в щічку. — Бачу, ви вже вогонь розклали. А де Ян? Іще не прийшов?

— Подзвоню зараз, — промовила я, набираючи його. — Алло, Ян, ти коли будеш?

Тим часом Емі і Ваня понесли пакети в дім.

— Я вже тут, кохана, — почула я і в телефоні, і неподалік від мене.

Обернувшись, я побачила, як Ян іде до мене з букетом червоних троянд. Посміхається.

— Це тобі. — Я взяла букет і, нахилившись, понюхала.

— Вони дуже гарні. Щиро дякую.

— А це мені. — Нахабно потягнувся він до мене і поцілував у губи. — Кохана. Я скучив.

— І я скучила, — потягнулася я до нього і теж поцілувала.

— Тату, ти вже приїхав!

— Так, синку. — Ян поцілував і обійняв його. — Без вас у домі нам з Емі було дуже нудно минулого вечора.

— А нам не було нудно, ми працювали з мамою в гаражі.

Я прикрила рот трояндами й посміхнулася. Ян почув мій сміх і обернувся, звузивши очі.
Головне, Ваня сказав це так серйозно. Я не могла більше стримуватися і засміялася іще голосніше, а Ваня підхопив і теж почав сміятися.

— Ах, ви сяк зі мною! Зговорилися! — Я підійшла до нього і протягнула до нього руку. Він вклав свою руку.
Я звернулася до Вані:

— Будь ласка, подивися з Емі за мангалом. Підкидайте час від часу вогню. Ти за старшого. А я поговорю трохи із твоїм татом у домі, добре?

— Добре, мамочко.

— Дякую, синку, — промовила я, посміхнувшись йому.

Я потягнула Яна за собою, по дорозі сказала Емі, щоб вона йшла до Вані і пригледіла за ним.