40 Глава «Ревнощі»

Женя.

Я дивилась на двері, які зачинились за Яном.

Чи бувають подібні чоловіки?

Чому він продовжує так поводитися? Він що, не зрозумів, що я людина з купою проблем?

Можливо, це просто ввічливе ставлення до гостя?

«Ти хоч сама віриш у це?» — спитав мій реаліст.

Я подивилась на Ваню, котрий спостерігав за мною.

Я підмигнула йому, він хотів повторити, але в нього не вийшло.

— У мене не виходить так, Женю.

— Нічого, з часом вийде. Що скажеш, якщо ми іще полежимо, поки твій тато прийде?

— Гаразд, — сказав він, і я простягнула руку, щоб він ліг на неї. Він швиденько вмостився біля мене.

— Женю, а ти коли поїдеш додому?

— Я не знаю, що там із дорогами, чи вже розчистили, чи ні.

— А ти не можеш залишитися іще до завтра?

— Якщо із дорогами буде все добре, то я б хотіла сьогодні поїхати. Ти ж знаєш, що у мене вдома Джессі.

— Вона залишилась там сама?

— Ні, звичайно. Я зателефонувала вночі тьоті Зіні, сказала, що мене не буде, і щоб вона про неї подбала.

— Добре, що є тьотя Зіна.

— Я з тобою згодна.

Тут я почула, як двері відкрилися. Я побачила, як Ян зайшов із сумкою в руці і букетом червоних троянд в іншій.

— Сподіваюсь, у тебе немає алергії на квіти.

Я тільки похитала головою заперечно.

Він підійшов до мене, поставив біля ліжка пакет, а букет простягнув мені.

— В пакеті все необхідне для тебе.

Я подивилась йому в очі й піднялась, сідаючи на ліжку. Взяла букет, подивилась на троянди й нахилилась, щоб понюхати.

Оксамитові пелюстки торкнулись мого обличчя.

Приємний аромат огорнув мене. Я відсторонилась і простягнула руку до однієї з троянд, торкаючись її. Перевила погляд на Яна.

— Вони тобі подобаються? Я не хотів тебе вранці будити, щоб спитати, які ти любиш.

— Червоні троянди — мої найулюбленіші квіти, — сказала я чесно.
Він посміхнувся. І я відповіла йому тим же.

Тут визирнув Ваня, який тихо за нами спостерігав.

— Які красиві! — сказав Ваня, нахиляючись і нюхаючи їх. — Я тобі також такі подарую.

Я схилила голову на один бік, замилувавшись.

— Добре, — сказала я, проводячи пальцем по його носику.

— Я принесу вазу, — сказав Ян і вийшов.

Потім ми поставили троянди у вазу.

Це був мій перший букет, який мені подарували.

Мені було дуже приємно і тепло від цього.

«Справжня жінка», — філософськи зауважив реаліст.

Мені стало смішно від цього зауваження.

Ваня підійшов до мене і, взявши за руку, повів на кухню, де на нас чекали всі.

Я йшла з трохи тривожним відчуттям, але, прийшовши, побачила, що на столі немає спиртного і всюди панує приємний аромат їжі.

— Доброго ранку! — привіталися всі.

— Доброго ранку, — сказала я.

— Як ти, Женю? — спитала мама Яна.

— Набагато краще. Дуже дякую за турботу, яку ви виявили до мене, і за те, що приходили вночі, — промовила я, сідаючи за стіл.

Ваня сів біля мене з одного боку, а Ян — з іншого.

Мама Яна подивилась на мене й посміхнулась.

— Ти не спала, — здогадалась вона. Я кивнула. — Гаразд, давайте їсти. Потім будемо говорити.

Я подивилась на батька Яна, і він кивнув мені, тепло посміхаючись. Я поглянула туди, де він сидів, але його тростини поруч не було.

Він перехопив мій погляд, дивлячись так, наче щось зрозумів.

Я відвела очі й наткнулась на Емі. Сьогодні на її руці була біла бандана, на якій були чорні пера.

— Красиво, — промовила я одними губами, показуючи очима на бандану.

— Дякую, — так само відповіла вона мені, тепло посміхаючись.

— Женю, що б ти хотіла? Я подам, — спитав Ян, показуючи на їжу.

— Трохи картопляного пюре, відбивну і трішки салату. Дуже дякую, — промовила до нього.

— І я, татку, хочу те саме, — сказав Ваня.

Не встигли ми поїсти, як хтось подзвонив у двері.

— Мамо, ти на когось чекаєш? — спитав Ян.

Його мама явно сама була в шоці.

— Та ні, синку. Я нікого не кликала. Я піду відчиню.

Ми продовжили їсти, і за пару хвилин зайшла мама Яна з незадоволеним обличчям, а слідом за нею — чи то жінка, чи дівчина. Чорняве волосся, одягнена як з голочки: сукня, шубка.

— Привіт усім! — помахала вона рукою. — А я побачила, що твоя машина, Яне, у батьків. Думаю: дай зайду і побачуся з Ванею, — проспівала вона солодким голоском.

Її голос був настільки солодким, що хотілося на неї вилити відро води, щоб розбавити.

Ян подивився на мене, а потім встав із місця.

— Привіт, Ілоно.

— Давно не бачилися, — промовила вона, підходячи до нього впритул і торкаючись плеча, наче щось струшує звідти.

Ян легко відсторонився.

— Бачу, у вас гості, — стрельнула вона в мене очима. Я спокійно зустріла її погляд.

— Так, познайомься, це Женя. Женю, це Ілона — моя однокурсниця і подруга мами Вані.

— Приємно познайомитися, — сказала я.

Вона не відповіла. А тільки дивилась і міряла мене поглядом.

— Ілоно, раз ти прийшла, то сідай з нами й поїж, — сказала мама Яна, явно вимушена тримати ввічливу ноту.

— Мабуть, не відмовлюся, — промовила вона, сідаючи біля Яна.

— І яким вітром тебе сюди надуло? — з погано прихованим роздратуванням промовила Емі.

— Емі, ти така зла із самого ранку. Що, не виспалась?

— Як я могла виспатись, якщо мені кошмари снилися з тобою в головній ролі цілу ніч!

Я ледь стримала посмішку.

— Емі, — обсмикнула її мама.

— А що я? Я нічого.

— Ванюшо, як ти? — сказала Ілона.

— Добре, — тільки й сказав він, беручи мене за руку під столом.

Я подивилась ему в очі й підмигнула, підбадьорюючи його.

Ілона це не пропустила.

— Женю, а ви хто?

Емі хотіла щось їй уже відповісти, але я зупинила її словесну тераду, подивившись на неї й похитавши головою. Їй це явно не сподобалось, вона схрестила руки на грудях.