34 Глава «Рідне...»

Женя

— Тату, ти приїхав!

Голос Вані вивів мене зі ступору.

— Так, приїхав і навіть на мультик встиг.

Я трохи відсунулась, щоб Ваня міг пройти повз мене до Яна.

— Татку, я скучив за тобою, — промовив Ваня, обіймаючи батька.

— А я як скучив, — сказав Ян, обіймаючи його і цілуючи в лоб. Потім Ваня відсторонився, і

Ян намагався розгледіти рани на обличчі Вані.

— Як мій синок почувається? Болить іще? — питав Ян, оглядаючи його всього. — Вони тебе не копали чи щось таке? — тихо спитав Ян, але я все одно почула.

Мені ж це зовсім не спало на думку.

— Ваню? — швидше промовила, ніж усвідомила.

— Женю, тату, мене ніхто не копав, — сказав Ваня, підходячи до мене впритул. Поклавши свою долоньку мені до обличчя, він промовив: — Будь ласка, не плач знов, зі мною все добре. — Але він понурив голову.

— Добре, не буду, тільки не сумуй.

— Вони порвали мій шарф, і я більше не можу його носити.

Я нахилилась до нього і сказала:

— Не переживай, у мене щось є для тебе. Я віддам тобі, як вийдемо із кінотеатру.

— А що це?

— Не скажу. Покажу потім. Все, йди сідай, а то мультик уже починається.

— Ну добре тоді.

Я простежила за тим, щоб Ваня сів на своє місце. Потім обернулась до Яна, який і так дивився на мене.

— Не скажеш, як ти тут опинився? Твоя сестра не казала, що ти маєш приїхати.

Він нахилился настільки близько, що я відчула запах шампуню.

Я подивилась на його волосся: якщо мій зір мене не підводить, воно іще не зовсім висохло.

— Ти настільки хотів подивитись мультик, що прийшел із мокрою головою у мороз?

— Переживаєш? — сказав він, дивлячись у мої очі й посміхаючись кутиками губ.

— Не те слово. Просто місця собі не знаходжу, — уїдливо зауважила я. — Я переживаю за Ваню, що з ним буде, якщо ти відморозиш собі голову.

— Ти знаєш, я зовсім спокійний на цей рахунок, тому що в нього є ти. І, до речі, я був у шапці,
— продовжував він посміхатись.

Я просто дивилась на нього і відчувала, як серцебиття сповільнюється.
«В нього гарна посмішка», — промайнула думка.

Коли я зловила себе на тому, що роздивляюсь Яна, то відвернулась і почула хмикання.

— Так як ти сюди потрапив? Ти так і не відповів, — тихо питала я, щоб не заважати дивитись мультик іншим.

— Це я попросив Емі, щоб вона пішла з вами в кіно, — спокійно промовив він.

Ааа, ось воно що. Тепер пазл зійшовся. Тому вона так бігла займати місце.

Я подивилась знов на Яна.

— Так це ти все спланував, — промовила я, обертаючись до нього.

— Так, я. А тобі не подобається?

— І навіщо було це все робити?

— А якби я тебе запросив, ти б пішла? — пошепки спитав він, дивлячись мені в очі.
Я не відповіла, відвертаючись.

— От бачиш, тому я трохи схитрував.

«Звідки цей хитропопік узявся на мою голову», — подумала я, закочуючи очі.

Я хотіла сконцентруватись на мультику, але щось не виходило. Я наче відчувала всім тілом, що Ян сидить біля мене, і не могла розслабитись, іноді я навіть чула його дихання.

— Я постараюся більше не ходити з мокрою головою, — мені стало лоскотно від того, що ці слова він промовив мені на вухо, іще й зі смішинками в голосі.

Я різко повернулась до нього, і ми опинились очі в очі один до одного.

— А мені-то що до твоєї голови? Відсунься, — прошепотіла до нього невдоволено, намагаючись приховати тремтячі руки і серце, яке калатає навіть у вухах. Якби барабанними паличками били, то було б не так голосно.

— А якщо не відсунусь? — тихо промовив він.

Я зависла, мені стало досить жарко.

Розумом я розуміла, що потрібно відштовхнути або сказати щось різке, але щось всередині противилось цьому і хотіло навпаки — наблизитись впритул.

Стиснувши руку в кулак і заплющивши очі, я швидко відвернулась.

— Не говори зі мною, я дивлюся мультик.

— Я теж.

Він натякав, що ми однаково дивимося мультик.

Я нічого йому не відповіла. Буду його ігнорувати. Ну а що, якщо він мене дістає?

«Женю, заспокойся, просто ігноруй — це найправильніше рішення», — роздумувала я.

«Ага, заспокоїшся тут, коли він за пару сантиметрів від нас. Давай втечемо?» — починав панікувати мій реаліст.

— Серце так і калатає.

Почула я знов тихе на своє вухо від Яна.
Все тіло наче зіщулилося.

— Чому моє серце має калатати, невже через тебе? А в тебе висока думка про себе, просто топ, — пробурчала я, дивлячись на нього.

— Я сказав про своє серце... — посміхаючись, відповів він.

Я почервоніла як буряк, мені вже просто повітря бракувало.

— Може, в тебе просто тахікардія, — запропонувала я.

— Так, і вона з'являється лише тоді, коли ти в полі мого зору або коли я думаю про тебе.

Та що з ним сьогодні?

— Навіщо ти мені все це кажеш? — обурилась я.

Так і хотілось закрити вуха і сховатись хоча б від його слів...

Я завжди думала, що хлопці не кажуть про свої відчуття дівчатам, особливо на початку.

— Щоб ти знала, що я відчуваю, і була хоч трохи поблажлива до мене й дозволила бути поруч.

— Я... я...

— Вибачте, звісно, але ви заважаєте всім дивитись мультик своїм шепотінням. Якщо хочете поговорити, то вийдіть, — сказала до нас жінка, яка сиділа позаду Яна.

Тільки я хотіла вибачитись, як почула:

— А ви не підслуховуйте чужі розмови, і це не ваш кінотеатр, щоб ви когось виганяли, — сказала Емі.

Я повернулась подивитися на Емі, і в неї був такий вигляд, наче вона зараз піде бити оту тітку.

Мені стало смішно.

— А ви хто така, щоб мені щось казати? Іще не виросла, а вже грубить старшим, — сказала вона до Емі.

— Яне, зроби щось, — не подумавши, сказала я Яну.

— Хвилину, — промовив він і, встаючи зі свого місця, підійшов до жінки. Сказав їй щось тихо, і жінка заспокоїлась.

Він повернувся, сів поруч і подивився на Емі. Вони спілкувались наче очима. Емі здалась і відкинулась на своєму місці.