27 Глава. «Підтримка»

Ян

До чого ж вона вперта.

Я віддав телефон Вані, щоб ми не посварилися — я відчував її оборону навіть через телефон.

Я б дуже хотів познайомитися з тим, хто змусив її закритися...

Я потер шию, думаючи над словами, які я тільки пару хвилин тому сказав їй: «Твій майбутній чоловік».

Ну навіщо я це сказав, вона мене на поріг свого дому більше не пустить.

Я побачив, як Ваня поклав трубку і чогось чекав.

— Ваню, що ти там дивишся? — промовив я до сина, підходячи до нього.

— Женя сказала, що надішле мені якесь фото, — сказав він, махаючи ногами, лежачи на ліжку.
Я сів до нього, і ми чекали вже разом.

Повідомлення прийшло відразу. Ваня швидко відкрив, і ми побачили шпаківню, яку я вішав, а в ній і на ній сиділи пташки.

— Тату, дивись, пташки. Вони прилетіли в нашу шпаківню, яку ми зробили з Женею.

— Так, синку, бачу. Думаю, ваша шпаківня дуже сподобалася пташкам, подивись, скільки їх там багато.

— Женя мені сказала, що ми ще зробимо разом.

— Зробите, а я повішу для вас, — посміхнувся я сину і погладив його по голові. — «Ага, повішу... якщо вона мене хоч за хвіртку пустить після моїх сьогоднішніх слів», — подумав я, але не став казати це Вані.

— Тату, я не хочу до школи. Я хочу до Жені.
— Синку, ти ж у мене вже дорослий і розумієш, що до школи потрібно йти, а от уже після можна буде і до Жені, чи на вихідних скоріше, — промовив до нього, дивлячись йому у вічі.

— Але ж завтра тільки понеділок, і до вихідних цілий тиждень.

— Давай так: може, ми заглянемо після твоєї школи до Жені в кафе? Вона наче завтра має працювати. Так тобі підходить?

— Так, — задоволено відповів він. — Тату, Женя сказала, що любить м’які іграшки.

— Ти схитрував. Щоб дізнатися, чи любить Женя іграшки, ти насміхався з мене, — сказав я і провів по його носику.

— Ну, тату... Я дуже хочу подарувати їй ведмедика.

— Знаю, знаю.

— Тату, а ти сказав Жені, що ти її майбутній чоловік. Що це значить? — із цікавістю спитав він.

Я думав, що він це пропустить повз вуха, але це не про мого сина.

— Ваню, не звертай уваги, я просто не дуже правильно висловився...

— Ти одружишся з Женею, і вона буде моєю мамою? — запитав він зі світящимися очима, явно вже собі напридумував щось.

— Ваню, про таке ще рано говорити... але все може бути, — промовив я, підмигуючи йому і простягаючи кулак. Він зрадів і відразу доторкнувся своїм кулаком до мого.

— Ваню, дай мені номер Жені, щоб і у мене був.

Він протягнув мені телефон, і я переписав собі. В цю мить у мене на екрані висвітився виклик: «Мама».

— Ооо, бабуся Аня, — сказав Ваня.

Я підняв трубку.

— Алло.

— Привіт, синку, — промовила вона.

— Привіт, мам.

— Як ви?

— У нас все добре, а у вас?

— Та ми тут сидимо, твій батько дивиться, якусь там програму, а я думаю — дай вам подзвоню, дізнаюся, коли ви до нас вже приїдете.

— Передавай татові привіт.

— Він тобі також передає, синку. Так коли ви приїдете до нас, Яне?

— Мам, у Вані вже завтра школа починається, тому що ремонт вже закінчили скоріше, ніж вони думали. І, може, ми приїдемо вже на вихідних.

— Тату, але ж ти казав, що ми поїдемо до Жені на вихідних! — голосно обурився Ваня, який все слухав.

Я приклав указівний палець до губ, показуючи сину, щоб він мовчав.

— Яне? Що за Женя? Про кого Ваня говорить? — запитала мама. Ну звісно, вона все почула.

Я встав із ліжка Вані і сказав йому, щоб він приготувався до школи, а сам пішов до себе у кімнату. Прийшовши, я сів на своє ліжко.

— Яне, я чекаю відповіді, — моїй мамі можна позаздрити в її терплячості.

— Мам, я не знаю, з чого почати.

— Ну, ти можеш почати з самого початку, — трохи підколюючи мене, промовила вона.

— Мам...

— Просто розкажи як є, і все.

— Вона наша знайома. Ми познайомилися не так давно...

— Вона тобі подобається? — перейшла вона відразу до суті і до того, що її цікавило.

— Мам, ну що ти відразу...

— Так подобається чи ні?

— Так, подобається, — здаючись, сказав я.

— А ти їй?

— Я їй зовсім не подобаюсь.

Мама явно дар мови втратила і мовчала якийсь час, а потім почала сміятися.

— Мам, ти тепер насміхаєшся зі свого сина?

— Ця дівчина мені вже подобається, — сказала вона. — А як вона ставиться до Вані? — трохи згодом запитала вона.

— А от тут можеш не хвилюватися, тому що, на відміну від мене, Ваня їй дуже подобається.

Мама ще сильніше почала сміятися.

— Ти ще довго будеш із мене насміхатися?

— Я просто не можу перестати! Я зараз розкажу це твоєму батькові, а потім розкажу Емі. Це ж треба: завжди навколо тебе в’ються дівчата або жінки, і їм нема діла до твого сина, а тут — зовсім навпаки, — сказала вона, продовжуючи посміхатися.

— Мам, тільки Емі не розказуй, а то вона буде стібатися з мене.

— Я мушу їй розказати. Вона вже сьогодні має приїхати. Я з нею розмовляла, і вона сказала, що десь через годину має бути вже в нас.

— Мам, як вона почувається? — вже серйозніше спитав я.

— Думаю, їй вже набагато краще, — тихіше сказала вона.

— Сподіваюсь, що моя сестричка одужає і їй більше не буде боляче, — промовив я, згадуючи, скільки вона пережила.

— Яне, не мені тобі казати, як душевні рани важко загоюються.

— Знаю, мам.

— Так, давай відкладемо сумні теми. Мене тепер більше цікавить, коли ти приведеш Женю до нас знайомитись.

— Думаю, навряд чи це вийде.

— Чому? Що ти вже накоїв?

— Ну... я сказав їй сьогодні, що я її майбутній чоловік... — промовив я, закриваючи рукою обличчя.

Я почув, як мама знов починає сміятися.

— Я думала, Яне, що ти у мене вже більш дорослий, але, здається, ні. Ну і що вона відповіла своєму «майбутньому чоловікові»? — промовила вона, стібаючись із мене.

— Обурилася...

— Вона мені все більше і більше подобається. Нічого здаватися так легко. Чоловік має побігати і добиватися своєї дівчини.