11 Глава. «Незнайомий союзник»

          Ян

— Я буду тебе чекати, Женю, — промовив Ваня, обертаючись до мене.

Я відчував шкірою, як вона хоче здихатися нас. От даю сотку на те, що вона не прийде за наш столик.
Подивившись на неї з підозрою, я пішов із Ванею сісти за столик.

— Тату, давай тут сядемо, біля вікна.

— Добре, синку. Ти сідай, а я піду на 10 хвилин і швидко повернусь. Зможеш тут посидіти і замовити нам їжу?

— Тату, а ти куди?

— Я піду в аптеку купити Жені мазь від опіків і бинт. Ти бачив, як погано у неї забинтована рука? Вона іще зачепиться за щось і більше пораниться, — ділився я з сином думками.

— Ти будеш перев'язувати Жені руку? — запитав син з вогниками в очах. — А ти дозволиш мені також допомогти?

— Звісно ти допоможеш, без тебе ніяк, синку. Ти — наша головна зброя, — посміхаючись, сказав я.

— Що ти маєш на увазі, тату? — зацікавлено спитав Ваня.

— Виявляється, вона не може тобі відмовити, — сказав йому, підмигуючи.
Ваня засвітився аж весь.

— Тату, виходить, я їй все ж подобаюсь? — запитав Ваня, підвівшись зі стільця.

— Саме так, Ваню, — промовив я, клацаючи його по задоволеному носику.

— Тату, а тобі вона відмовляє. Це значить, ти їй не подобаєшся? — роздумуючи, сказав він.
Мені стало смішно.

— Так, Ваню, я їй поки що не подобаюсь, але я спробую це змінити. Ти мені допоможеш із цим? — витягуючи долоню, запитав я.

— Звичайно, татку, ми ж команда, — сказав Ваня, даючи п'ять.

— Тоді домовились. Ти сидиш, чекаєш і замовляєш нам їжу, а я швиденько повернусь. В тебе є телефон, якщо щось — подзвониш. Добре?

— Так, я замовлю для нас, коли Женя прийде.

— Ваню, вона може і не прийти, і тоді прийде інша офіціантка. А коли я повернусь, ми щось придумаємо, щоб Женя до нас підійшла, добре?

— Ну добре, тату, повертайся скоріше.

— Я скоро, — сказав і погладив його по голові.

Вийшовши із кафе, я поспішив до машини, щоб доїхати скоріше до аптеки. Я бачив, що слова про те, що Женя не прийде приймати замовлення, не сподобались сину.

Але з Женею не можна різко, тому що вона втече, хоча вона і так втікає, подумав я і посміхнувся.

Зайшовши в уже знайому цілодобову аптеку, я привітався.

— Доброго дня.

— Ооо, доброго дня, я вас пам'ятаю. Як ваша рука?

— Завдяки вашій допомозі все гаразд. Добре заживає.

— Рада, що допомогла. Що б ви хотіли? Вам потрібні іще ліки для руки?

— Ні, мені потрібна мазь від опіків і бинт.

— Ви іще й обпеклися? — спитала вона, шукаючи мазь і бинт.

— Ні, це не для мене.

Вона дала мені все, що потрібно, і побажала одужання, після цього я поспішив назад.

Прийшовши, я побачив похмурого Ваню, який сидів дуже спокійно, але складка між брів видавала те, що він про щось невпинно думав.

— Синку, ну як ти тут? Нам ще не принесли їжу? — спитав я, сідаючи навпроти Вані й залишаючи місце посередині для Жені.

— Я все замовив, тату, вже скоро мають принести, — похмуро сказав він.

— Це була не Женя, — констатував я факт, який і так знав.
Ваня повернувся до вікна.

— Так, це була не вона. Ти ж казав, що я їй подобаюсь, але вона не прийшла до мене, — Ваня сказав це, наче в його словах був непосильний вантаж для нього.

— Ваню, подивись, будь ласка, на мене і послухай уважно.
Він повернувся, дивлячись мені в очі.

— Ваню, тобі дещо треба зрозуміти про дорослих людей. Іноді буває так, що людину хтось може дуже сильно образити, або вона може пережити велику втрату, як ми з тобою, коли втратили маму, або хтось може скривдити її.

І після таких-от важких ситуацій людина може розчаруватись або втратити віру в щось хороше, потім ця людина може закриватися і не хотіти з кимось дружити або заводити якісь знайомства.

Простіше сказати — вона боїться. І Женя теж може боятися, що їй хтось зробить боляче, і вона нікого не хоче підпускати до себе.

Ось чому вона може так поводитись. Але ми можемо довести їй своєю турботою, що ми не зробимо їй боляче.

Але на це потрібен час, а можливо, і дуже багато часу. А іще може бути так, що вона так і не дозволить до себе наблизитися.
Тобто ми не можемо змусити дружити з нами просто тому, що ми цього хочемо, синку.

І я хочу, щоб ти добре подумав, чи справді вона тобі так потрібна? Чи справді така важлива?

Ваня знов повернувся до вікна, роздумуючи над моїми словами. От і їжу нам принесли. А як же пельмені — звісно, це улюблена страва Вані, і моя також, але він любить їх сильніше за мене.

— Ваню, давай поїмо, — сказав я, розставляючи прибори.
Ваня не обертався, а продовжував думати й водити рукою по ручці стільця. Тут він різко повертається, ставлячи одну долоньку на стіл.

— Тату, я не буду ображати Женю. Я буду любити її. Я виросту і стану сильним, і ніколи не дозволю ображати її, — Ваня сказав це на одному диханні.

«Захисник маленький, його б хто захистив. Але ця вип'ячена грудь і рішучість показують, як він серйозно налаштований. Мій син», — гордо подумав я.

— Я тебе почув. І тепер, щоб стати великим і сильним, треба добре поїсти, щоб ти зміг захищати Женю.
Ваня взяв веделку і почав їсти з ентузіазмом.
Коли ми поїли, то замовили іще десерт.

В цей момент до нас звернулася літня жіночка, яка сиділа за столом, що був поруч з нами.

— Вибачте, молоді люди, я краєм вуха почула, про що ви розмовляли нещодавно. Скажіть мені, кого ви зібрались захищати так ревно? — посміхаючись, спитала жінка за сусіднім столиком.

— А чому ви питаєте? — спитав я, не розуміючи, що потрібно цій жіночці, в якої «великі вуха», які підслуховують чужі розмови.

— Скажіть, чи не про офіціантку Женю ви розмовляєте, яка тут працює? — допитувалась вона.

— А навіщо вам це знати? — спитав я, напружуючись.

— Розслабся, молодий чоловіче. Я її сусідка, живу біля неї, і ми спілкуємось час від часу.

— Будь ласка, ви можете не говорити їй те, що почули від нас?
Вона посміхнулась.