5 Глава. «Мама»

Відмовила мені, але перед сином не встояла.

Кутиків моїх губ торкнулась ледь помітна посмішка.

Як же цікаво спостерігати за тим, як Ваня доводить нашу нову знайому до точки кипіння.
«Яне, будь серйознішим», — подумав я, спостерігаючи за Женею у дзеркало.

«Вона помітила». Побачивши її ледь приховувану посмішку, я також не стримався.
Ммм, вона працює у кафе... «Але ж я бував там, але не зустрічав її».

Женя вивела мене із роздумів своїм голосом.

— Так, Ваню. І я дуже втомилася. Через хвилину буде поворот, я там вийду.

— Добре, — так скоро при...

— Женю, а ти заміжня? — я помітив, як цієї ж миті у Жені змінилось обличчя. Їй стало неприємно?

Я зупинив машину біля повороту, про який вона сказала. Вона втекла, сказавши на прощання «дякую».

— Ваню, не можна таке питати в людини, з якою ти іще дуже мало знайомий.

Дивлячись, як Женя швидким кроком іде, я відчув, що в цієї людини не так все просто у житті.

— Тату, я не хотів образити Женю, — насупився Ваня, також дивлячись, як Женя зайшла у свій дім.

— Знаю, синку, — сказав я, роздумуючи над цією ситуацією і рушаючи з місця, направляючись додому.
Щойно я згадав, що рука досить болить. Треба взяти знеболювальне.

— Тату, Женя образилась на мене?

— Не знаю, Ваню. Думаю, скоріш у неї не задався сьогодні день, та іще і ми звалились на її голову, — посміхнувшись, сказав я.

— Тату, ми більше не побачимось із Женію? — промовив Ваня, тіпаючи свої рукавички у руках.

— Ваню, чим тобі так сподобалась Женя?

— Вона красива, приємна, добра... — перелічував Ваня, думаючи, чи можна сказати татові правду, чи не засмутиться він, якщо я скажу йому, що я захотів, щоб Женя стала моєю мамою?

Я багато уявляв, як це прекрасно — мати маму, а також я бачив, як моїх друзів зустрічають мами, і цілують, і обіймають. В такі миті мені ставало сумно. Хоча тато мене дуже любить, але чи погано хотіти і маму також?

— Тільки із цих причин? — дивлячись через дзеркало, спитав я сина.

Ваня не відповів, обернувшись до вікна.

Я частково розумів, що з ним. Я хоча і дбав про Ваню, але маму я не зможе йому замінити, скільки б не старався.

Я ще тоді насторожився, коли побачив, як Ваня обіймав Женю в аптеці.

Я тільки одне не міг зрозуміти — чому саме Женя.

В силу своєї роботи електриком я іноді брав із собою Ваню, коли не мав із ким залишити його або не міг знайти няню на деякий час.

І Ваня бачив і не одну жінку, яка була люб'язна до нього, але чому саме Женя?

Ми приїхали додому. Я, вийшовши, відкрив двері для Вані.

Він вийшов і побіг до себе у кімнату. Я бачив, що його дуже щось тривожить, але я дам йому час. Сам скаже, коли буде готовий.

Зайшовши в дім і випивши знеболювальне, я сів на диван, думаючи про цей день.

Знаючи Ваню, це так просто не пройде. Що мені зробити? Заборонити чи відмовляти йому?

Але ж він ніколи не просить щось зайве, і дуже слухняний, і вчиться добре. В моїй голові не виходила із голови ця незнайомка і мій син разом.

Я трохи відпочив і пішов до сина у кімнату. Він уже переодягнувся і лежав у ліжку, дивлячись у вікно.

«Ще зовсім малий, але такий серйозніший погляд, він когось мені нагадав». - подумав я, згадуючи Женю.

— Ваню, не хочеш щось поїсти? — сідаючи біля нього, спитав я.

— Дякую, тату, але я не хочу, — уникаючи погляду, відповів Ваня.

— Ти не хочеш мені нічого сказати?

Ваня спочатку не дивився мені в очі, але потім обернувся, і я побачив сльози на очах сина.

— Я... я... — Ваня так і не зміг нічого вимовити. Я пригорнув його до себе, заспокійливо поплескуючи по спині. Він іще довго плакав, і я відчував, що сину дуже боляче.

— Ти захотів, щоб вона стала твоєю мамою, так? Ти відчував у ній щось близьке? — Ваня став тихіше, наче прислухаючись до кожного слова. — Ваню, насправді це дуже нормально, і це зовсім не соромно, що ти хочеш мати маму.

Почувши ці слова, Ваня заглянув мені у очі з недовірою.

— Ти справді так думаєш? — спитав Ваня, витираючи рукавами сльози. — А як же моя справжня мама... вона... я... — заїкаючись, Ваня знов починав плакати.

— Ти знаєм, іще до твого народження твоя мама тебе дуже сильно любила, і вона дуже хотіла, щоб ти був щасливий, синку. Так, її з нами вже немає, і нам нелегко без неї. Але хто взагалі сказав, що мама може бути тільки одна? — уже посміхаючись, сказав я, ховаючи скупі сльози за посмішкою...

Ваня з недовірою теж трохи посміхнувся.

— Але є ще щось дуже важливе, Ваню. Це почуття іншої людини. Женя може і не захотіти стати для нас кимось дорогим, розумієш?

— Так, розумію, — понурив голову Ваня.

Я, дивлячись на те, як Ваня засмутився, сказав:

— Знаєш, за чим видно справжнього чоловіка? — Ваня аж витягнувся, слухаючи мене, і похитав головою.
— Справжній чоловік не здається так просто. Він буде завойовувати...

Подумавши, Ваня трохи заспокоївся і міцно пригорнувся до мене.

Відчуваючи тепло сина, я раптом згадав погляд Жені в аптеці.

Погляд «я знаю все про цей світ» - зовсім дорослий. І сьогодні погляд Вані був так схожий на цей сумний погляд Жені «Що ж мені із цим робити» - подумав я.

Хмикнувши про себе, я згадав, що вже давно не був у тому кафе, де вона працює...

                                                *****

Маленьке післяслово від автора:

Сподіваюсь, що ця глава торкнеться вашого серця так само, як і мого, коли я її писала.

Щиро ваша Рікі Ашер.