2 Глава. Вибач

Світло в аптеці трохи мерехтіло, а Ваня все чекав на відповідь від Жені, яка заціпеніла.

«Будеш моїм другом?» — це питання повисло в тиші.

Отямившись, Женя помітила здивований погляд Яна. Вона обернулася до Вані.

«Давай, Женю, ти зможеш. Відріж одразу — і все на цьому», — подумала вона, промовляючи це подумки до самої себе, а вже вголос тихо мовила:

— Ваню, дякую тобі за довіру, але я для тебе зовсім незнайома людина. І краще за все не довіряти незнайомцям.
 

— Але ми вже знайомі! — обурився Ваня, не розуміючи, чому йому відмовляють.

— Так, ми познайомилися, але того, що ми дізналися імена одне одного, ще дуже мало для дружби. Щоб дійсно подружитися, потрібно більше дізнатися про людину: що їй подобається, чим вона любить займатися, і, що найголовніше, — чи хороша це людина. Розумієш?

Ваня вперто не хотів розуміти, чому все так складно.

Адже з його однолітками це працює просто: «Будеш моїм другом?» — «Авжеж!». То чому з нею все інакше?

За цією розмовою спостерігав тато Вані, щиро дивуючись усьому, що бачить.

Перше, чого він не розумів — чому син взагалі захотів дружити з людиною, яку бачить уперше в житті. А друге — чому вона йому відмовляє?

Ян насупив брови.

Спостерігаючи за всім, що відбувається, він навіть забув про поранену руку і фармацевтку, яка допомагала йому і ставила купу запитань про те, де він поранився і як це сталося.

Але Яну було зовсім не до цього.

Позаду розгорталася набагато цікавіша сцена.

— А якщо я дізнаюся про тебе більше, ти станеш моїм другом? — не зупинявся Ваня, наче це було найважливіше питання у його житті.
Тихо зітхнувши, Женя подумала: «Це буде складніше, ніж я вважала».

— Ваню, мені прикро це казати, але ми більше не побачимося. Вибач, — дивлячись прямо хлопчику в очі, сказала Женя наче відрізала.

Відштовхувати когось настільки щирого завжди важко, але краще на початку, ніж потім, коли буде запізно...

— Мені вже пора повертатися додому. Бувай, Ваню. Мені було приємно з тобою познайомитись, — махнула вона рукою на прощання.

Дивлячись у ці засмучені дитячі очі, вона відчувала себе жорстокою людиною, яка зносить усе на своєму шляху.

Але Женя вірила, що так буде краще для всіх. Їй це взагалі було не потрібно: нові люди, нові знайомства і навіть натяк на дружбу.

Обернувшись, вона рушила до виходу. Сповільнившись всього на мить, вона зустрілась поглядом з Яном.
«Не сьогодні», — сказала Женя сама собі.

Не хочу більше нічого з'ясовувати і виправдовуватися. Хоча вона нікому нічого й не винна.

Відвернувшись, вона вийшла на вулицю.

В цю мить її зустріла прохолода зимової ночі. Так, це саме те, що їй було потрібно — тиша і свобода від усіх і всього.

Як же це приємно: тиша, ніч і свіже повітря.

Одягнувши навушники і натиснувши на плейліст, вона відчула, як музика полилася наче по венах.

Вдихнувши на повні груди, Женя пішла до свого дому. «Цей день закінчився», — радіючи, подумала вона.

Згадавши свій маленький дім, Женя заспокоїлась.

Її дім — теплий, затишний, а головне — тільки її.

Але спокійно дійти вона не змогла, тому що в цю мить біля неї зупинилася машина...

                                        *****

Маленьке післяслово від автора:

Чи легко вам комусь відмовити? 

А якщо це робить боляче?

Чи виправдано це тим, що ми хочемо зробити якнайкраще для когось?

Чи, може, це власні страхи, щоб нам не зробили боляче?!

Ваша Рікі Ашер.