IV. Епілог

Коли я прокинулася, на вулиці було світло. Я спочатку не зрозуміла де знаходжуся, тому різко встала з ліжка, про що одразу пожалкувала: головний біль дав про себе знати. За мить я згадала все, що сталося, але не могла зрозуміти те, як я дісталася додому.
Нашвидку переодягнувшись, я виходжу з кімнати і йду на кухню. Тіло болить, важко пересуватися. Але я натягую легку посмішку, щоб не злякати бабусю. Окрім неї за столом сидить ще тітка Катя.
— Надю, — помічає мене бабуся, — ти нарешті прокинулася. Як себе почуваєш?
— Все добре, — кажу я, сідаючи на стілець. Бабуся одразу починає накладати мені їжу, — скільки я спала?
— Десь 15 годин. Але то і не дивно, ти втомилася дуже.
— Так багато... А як я потрапила в будинок?
— Тебе Марк приніс. Я спочатку злякалася, думала, ти непритомна, але Марк мене заспокоїв. І розповів про всі ваші пригоди. От скажи, ти могла від мене нічого не приховувати?
— Вибач, ба, — зітхаю я, — Я хотіла розказати, але не знайшла потрібного моменту.
— Потрібний момент завжди є, ти його просто не бачиш.
— Вибач.
— Сідай, їж. Тобі треба сил набиратися, а то он бліда яка.
— Ох і вплуталася ти в пригоду, Надя, — хитає головою тітка Катя.
— Хоч ви не починайте, — кажу я, — дівчинку ж знайшли. До речі, хтось знає, що з нею?
— Я чула, що її залишили в лікарні, — відповідає тітка Катя, — висока температура. Але, кажуть, з нею все буде добре. І батьки її з нею.
— Це найголовніше, — кажу я, кладучи до рота бабусину котлету.
***
Пройшло п'ять днів. Мені вже стало краще, тому я не проводила весь час у ліжку. Вчора навіть заходив Марк спитати як я. Розповів, що за місяць на Стрілецького чекає суд, а до цього він буде у камері. Поговорили ми і про Машу. Я дізналася, що на Новий рік її відпустять з лікарні, але потім їй треба туди повернутися. Також я отримала подяку від Інни і Вадима. Вони передали мені коробку цукерок і листівку від Маші. Я пообіцяла, що як тільки зможу, зустрінуся з ними особисто. Потім ми ще трохи поговорили з Марком і він запросив нас з бабусею святкувати Новий рік до нього. 
Сьогодні вже 31 грудня, тому ми з бабусею стоїмо біля плити і готуємо новорічні страви. Вона постійно питає, як я себе почуваю, а я постійно відповідаю, що все добре. Прийшло повідомлення від Марка: "Багато не готуйте, інакше не поміститься на стіл. Чекаємо вас о 22:00. " І веселий смайлик в кінці. Я посміхаюся і далі йду готувати.
***
22:00. Ми з бабусею заходимо до рідних Марка, які з радістю нас приймають. Я спочатку трохи соромилася, але зрештою зрозуміла, що з батьками, дідусем і бабусею Марка доволі весело. Ми накриваємо на стіл і весь час, що залишився до Нового року, балакаємо про все на світі. Я відчуваю себе щасливою.
Якось випадає момент, що ми з мамою Марка залишаємося на кухні наодинці.
— Надю, — питає Лідія Іванівна, — як ви себе почуваєте?
— Все добре, — відповідаю я, — Чомусь це так усіх цікавить. Я сто разів сказала, що я в порядку.
— Добре, не буду набридати, — сміється вона, — Ви от що мені скажіть, чим ви так зацікавили Марка?
— Чесно? Без поняття. Мені здається, що ми перестанемо спілкуватися після того, як я повернуся у Київ
— Чому ви так думаєте?
— Ну, ми, звичайно, багато пережили, але наші стосунки не заходять далі розмов про цю справу і моє самопочуття. Ми навіть на ти не перейшли.
— То може якраз час? 
Я обертаюся. У дверях стоїть Марк.
— Ви підслуховуєте? — обурююся я.
— Хіба що трішки, — зухвало посміхається він.
— Ну, я піду, віднесу фрукти, — мама Марка виходить і залишає нас наодинці. Ну супер.
— Ну що, — починає Марк — може, нарешті, перейдемо на ти? Не перший день знайомі все таки.
— Ну добре.
— От і чудово. А тепер поясни мені, чому ти вирішила, що ми не будемо більше спілкуватися?
— Ну.... Якщо чесно, не знаю. Не знаю, чи ти захочеш зі мною далі спілкуватися, коли ми роз'їдемося.
— Я спілкувався з тобою не тому, що ми розслідували одну справу. А тому, що мені подобалося з тобою спілкуватися. І подобається. Я хочу підтримувати з тобою зв'язок і надалі. А як щодо тебе? Ти хочеш цього?
— Так, — одразу ж випалюю я, — дуже хочу.
— От і вирішили, — посміхається Марк, — А тепер ходімо, інакше всі відсвяткують Новий рік без нас.
Ми пішли до інших. Доволі вчасно, бо через 5 хвилин мав бути Новий рік. Швидко наливши у бокали шампанське, ми хором проговорюємо:
— Десять! Дев'ять! Вісім! Сім! Шість! П'ять! Чотири! Три! Два! Один! З Новим роком!
Цокання бокалів і привітання зі святом. Як не крути, а я рада, що все склалося саме так і я сьогодні тут.  Поки всі між собою балакають, Марк нахиляється до мене.
— Це найбожевільніший Новий рік у моєму житті. Але мені це подобається. З Новим роком!