Глава 9

Коли у понеділок Юстина відводила до дитсадка Зорянку, вона про дещо згадала та попросила виховательку приділити їй декілька хвилин. Почала з головного, бо зайвого часу не мала.

— Зорянка зізналась, що мала… непорозуміння з якоюсь дівчинкою. Здається, через стілець. Вам щось про це відомо?

— Ох, Зорянка вам усе розповіла? Ви скаржитиметесь керівництву?

Цікаве запитання.

— Треба подумати.

— Я чесно намагалась Роксоланку втихомирити, але… Розумієте, її батьки — впливові люди. Я нічого їм не сказала. Мені здалося, що Зорянка не постраждала.

— То вони… побилися?

— Лише поштовхалися. Вдома Роксоланка ні в чому немає відмови. Не розумію, чому батьки не віддали дитину в приватний дитсадок. Так всім було б легше.

Юстина хотіла сказати, що вони, ймовірно, хотіли зекономити, але стрималась.

— Але одного разу чиясь дитина справді може постраждати.

— Дуже сподіваюсь, що цього не станеться.

Вихователька виглядала дуже стурбованою, якщо не сказати наляканою.

— Давайте так. — Юстина замислилась. Виховательку, звісно, шкода, але своя дитина завжди в пріоритеті. Проте, якщо батьки Роксоланки справді настільки впливові, скарга до керівництва нічого не вирішить. — Цього разу я не скаржитимусь, однак ви, будь ласка, будьте уважнішими.

— Так, звісно. Я пильнуватиму. Очей не спущу! Дякую вам за розуміння.

Юстина вийшла з дитсадка з думкою, що у цій ситуації є одна добра новина — Зорянка не соромиться за себе постояти…

Цього дня Юстина знайшла час, щоб нормально пообідати. Якщо вже Сергій робить спроби покращити їхні стосунки, то і вона не відставатиме. Тим більше, що регулярне харчування в її ж інтересах. Чоловік через заняття зі студентами не зміг скласти їй компанію, і Юстина попрямувала через дорогу до зручного ресторанчику.

Цього разу вона замовила не тільки друге, але й гарбузовий крем-суп. Насолоджуючись його м’яким солодкуватим смаком, Юстина пожалкувала, що вчора не привезла від батьків гарбуза.

— Привіт. Смачного, — пролунало поруч, коли Юстина підсунула до себе плов. Вона навіть не здивувалась, коли Ярема приземлився навпроти за її столиком.

— Привіт. Дякую. — Він був у светрі грубої в’язки зі скандинавським візерунком. Волосся понакручувалось від вологи, бо на вулиці накрапало. Сірі очі примружені, а погляд пильний. Мабуть, саме через це Юстина і випалила: — Ти один, без Віталії?

Оце вона втнула! Це ж не її справа.

Збентежена, Юстина почала сортувати в тарілці рис та м'ясо. Але ж є ще морква!

— А що, мусив прийти з нею?

Юстина глипнула на Ярему — його очі блищали. Веселиться? Добре, що не насміхається.

— Та ні. Це суто ваші з нею справи. Просто… Минулого разу ти приходив з нею, от я і… Випадково запитала. Забудь, — пробурмотіла Юстина та заткала собі рота пловом. Краще б взагалі мовчала.

— Люблю таке, — промовив Ярема.

Юстина очікувала будь-якої реакції, але точно не такої.

— Яке? Ти зараз про що?

— Про те, як ти їси, Джус.

— Як я їм? — Вона заледве не вдавилась. Кахикнувши, продовжила: — І як же я їм?

— Із задоволенням! — повільно, всміхаючись, висловився Ярема та відкинувся на спинку стільця.

— Ти на що натякаєш?

— Та ну! Які натяки? Я завжди кажу прямо.

— Тобто… Я їм не як… пані?

Юстина повільно стиснула в долоні грубу серветку, а потім різко кинула в Ярему. Він упіймав і широко всміхнувся.

— До біса тих пані! Ти — справжня. Розумієш? В тобі немає нічого фальшивого.

Юстина відчула, що червоніє. То це був комплімент?

— Я просто голодна. Була.

— Я теж страшенно голодний. Коли вже нарешті мені принесуть замовлення? — Він поглянув в бік кухні. — До речі, я сьогодні чергую. А ти?

— Я теж.

Як йому вдається ось так перескакувати з теми на тему? Юстина навіть засоромитись від похвали не встигла, і вони вже знову розмовляють як друзі.

— Супер. Як минула неділя? Відпочила?

В цю мить перед Яремою теж поставити плов, і симпатична молоденька офіціантка, всміхаючись, випалила:

— Смачного!

Юстина очікувала, що він щось таке скаже, відреагує на помітний інтерес до себе, однак Ярема поглянув на дівчину лише краєм ока та промовив:

— Спасибі. — Коли ж вона відійшла, помітно засмучена, знову повернувся до попередньої розмови: — То як?

— Ми їздили до моїх батьків у село. Готували там м'ясо та овочі на грилі. Гарно було.

Ярема голосно зітхнув.

— Заздрю.

— Сама собі заздрю. Давно так не відпочивала, — Юстина відсунула від себе тарілку і взялась за склянку. — До речі, хочеш соку? Можу поділитись. Люблю пити розведений на половину.